Побачити родину і знати, що вони у безпеці — про це три роки полону мріяв прес-офіцер 109-ї Маріупольської бригади ТрО. Володимир на псевдо Преса, згідно з наказом, здався у полон разом зі своїми побратимами у травні 2022 року.
І як тисячі українських захисників Маріуполя він вірив, що ворог дотримується усіх домовленостей і їх незабаром відправлять на батьківщину. Натомість його чекала Оленівка та одна із найжахливіших в’язниць Росії — Камишин у Волгоградській області.
Ці випробування підірвали здоров’я Володимира, але не його віру у повернення до рідного міста.
Як Володимир на псевдо Преса вижив у російських в’язницях
Володимир розповідає про найважчі моменти за три роки полону, які йому довелося пережити. За лічені дні до вторгнення він став прес-офіцером 109-ї Маріупольської бригади територіальної оборони.
— Ніхто не передбачав, що західний фронт так швидко зруйнується, що вони будуть в Бердянську вже будуть 27 лютого, — пригадує він.
До повномасштабної війни Володимир працював у журналістиці в Маріуполі. Хоча і він закінчив Харківський авіаційний, але воювати йому не доводилося. Зброю взяв до рук уже разом із побратимами, боронячи рідне місто.
Були на охороні 3-ї онкологічної лікарні. Я навіть бачив ту вирву біля зруйнованого пологового будинку. Ми бачили тільки закривавлені простирадла, повсюди було скло.
Коли ворог брав місто у щільне кільце, 109-та бригада з багатьма іншими захисниками Маріуполя перебувала на Азовсталі. Звідти Володимир з побратимами й вийшов у полон.
— Рано вранці нас до Оленівки привезли. Потім в СІЗО вже зважувався. Була значна втрата ваги — 17-18 кілограмів.
Саме в Оленівці Володимир бачив, як росіяни стратили цілий барак українських військовополонених.
Ми почули, що якийсь вибух був. Вибігли, а охоронці кричать: “Ану бігом до барака”. Дивимося, а там вже пожежа, люди кричать, під’їхала швидка. Вони не відразу двері відчинили. Дали трохи погоріти.
А після Оленівки Володимир понад два роки був в одній із найжахливіших колоній Росії у Камишині.
Мене на прийомці питали, ким я служив. Сказали: “Прес-офіцер? Значить, фейки писав”.
Чоловік бачив і знущання з побратимів та інших українських полонених.
— Всіх із зав’язаними очима на коліна посадили. Поруч зі мною якийсь хлопчина. Охоронець підійшов і давай його шокером штрикати. А він кричить.
У 2023 році до колонії почали приїздити міжнародні місії. Тоді представники Червоного Хреста повідомили родину Володимира, де він перебуває. І саме завдяки цим візитам полонені дізналися про масштабні обміни.
Прес-офіцера 109-ї бригади тричі возили на обмін, та лише у червні 2025 року він ступив на рідну землю.
— Нас привезли, розв’язали руки, розліпили очі. Думаю: “Що ж такі добрі стали?” Відчинився трап і бачимо білоруські прапори. І вже спокійно йдемо до свого автобуса. Нас обміняли на рубежі з Чернігівською областю.
Уже третій місяць Володимир відновлює здоров’я у різних медичних центрах. Зараз проходить лікування на Вінниччині. І саме тут разом із родинами полонених виходить на мирні акції, аби нагадати, що в полоні залишилось сотні захисників Маріуполя.
— Треба нагадувати нашим парламентарям, владі. Ми вже повернулися, а вони ще ні. Тому я відчуваю себе зобов’язаним брати участь. Моя дружина брала участь у цих акціях, тепер я беру. Добре, коли людей обмінюють, коли вони бачать рідних, по-іншому себе відчуваєш.
Від дій Росії страждають й цивільні, яких звинувачують у надуманих злочинах. Читай історію Костянтина, який провів у катівнях 7,5 років за злочин, якого не скоював.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!