Коли в Маріуполі почалося повномасштабне вторгнення, людей зі Сартани та інших “гарячих” мікрорайонів Лівого берега евакуювали ближче до центру міста. Їхня кількість зростала з кожним днем.
На одній із локацій перебувало понад чотири тисячі мирних. У ці місця масового укриття привозили воду, їжу, матраци та теплі ковдри.
У березні посилилися обстріли у Центральному районі. Переживали, щоби в ці укриття не потрапили снаряди. Згодом доступ до них став неможливим.
Російські солдати не давали привезти воду та продукти до кінотеатру, де ховалися діти.
Директор департаменту роботи з активами Маріупольської міської ради Світлана Штенда поділилась, що коли вона йшла на роботу, то на неї завжди чекали діти.
Коли ти повертаєшся й обіймаєш їх, то плачеш. Добре, що там було погане світло. Не можна їм показувати сльози.
Вона дивується, від чого ж звільняли російські окупанти звичайних мирних людей у Маріуполі. Від нормального побуту, житла та дорогих серця рідних?
Нас звільнили від усього чого можна було. Тепер кожен маріуполець – вільний птах у полі, який блукає по всьому світу та не може собі знайти притулок.
Нагадаємо, раніше ми розповідали історію Марії Кутнякової, яка вижила під час бомбардування Драмтеатру у Маріуполі.