Буденність проходить під гуркіт снарядів і ракет, які щомиті можуть вкоротити віку людині просто посеред вулиці. Вже понад рік така моторошна реальність для жителів Гуляйполя, яке росіяни вперто рівняють із землею важким калібром.
Там уже не лишилося жодної вцілілої споруди, але живе майже три тисячі відчайдухів, які не хочуть виїжджати. Живуть у підвалах і чекають на волонтерів із гуманітаркою, бо ж без неї — ніяк. А у перервах між обстрілами мешканці знаходять у собі сили усміхатися.
Пані Тетяна показує руїни свого будинку. Радіє, що під час артудару нікого вдома не було — родина у грудні переїхала до селища неподалік. Зараз намагаються врятувати бодай щось.
Під час нещодавнього обстрілу загинув старенький, ще двоє — чоловік і жінка — отримали поранення. Росіяни рясно гатять по місту з усього озброєння.
Б’ють, на жаль, великокаліберними снарядами — Гради, Смерчі та інші. Знову обстріляли центр міста, — розповідає міський голова Сергій Ярмак.
Довкола — вирви від російських снарядів і понівечені будинки. У місті немає жодної вцілілої споруди. Люди вже понад рік як призвичаїлись жити під землею.
Пані Августина з кількома сусідами облаштували собі майже домашній затишок у підвалі п’ятиповерхівки. Щодня, кажуть, у них купа справ: від куховарства до прибирання та заготівлі дров для буржуйки.
Виживають тутешні завдяки гуманітарці. Її, розповідають, доправляють часто та різноманітну. Люди понад рік живуть без світла, тож наступного разу волонтери пообіцяли його трохи привезти — передадуть ліхтарики.
Зараз у Гуляйпільській громаді залишилося заледве 3000 людей із 20 000 довоєнних. Попри скруту, вони знаходять у собі сили усміхатися, адже вірять у краще.
У прифронтових та окупованих населених пунктах досі залишаються діти, вони не повинні переживати ці жахи війни. Раніше ми розповідали історію переселенців, які вивезли з-під Маріуполя 36 дітей.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!