Війна стала шоком для всіх українців. Наше буденне життя зазнало значних змін і те, що раніше було нормальним, зараз здається недоречним. Проте, чи справді є щось “недоречне” для людини?
Психологиня Анастасія Свердел розповіла, що криється за звинуваченнями в недоречності та хто найчастіше до цього вдається.
Недоречність — маніпуляція
За словами психологині, зараз недоречним є лише те, що порушує правовий режим воєнного стану.
— Всі інші звинувачення в недоречності – це маніпуляція, нав’язування вини й засоромлення тими, хто сам не справляється зі своїми почуттями чи не витримує почуття інших.
Експертка розповідає, що ті, хто дає чи відбирає “моральні права” — це здебільшого люди, які носять корону моральної переваги над іншими.
Водночас дорослій людині складно зовні нав’язати сором чи вину, якщо вона сама частково не відчуває це всередині.
— Страх бути недоречним із чимось своїм під час війни — природний для людини як колективної істоти. Для кожного важливо мати відчуття приналежності, бути прийнятим і на одній хвилі зі своєю країною, — наголошує психологиня.
Чому варто позбутися “недоречності”
Анастасія каже, що емпатичність до представників своєї громади — це те, що притаманне нам за фактом свого народження й особистого досвіду.
Адже неможливо зовнішньо виміряти величину любові й прив’язаності до близьких людей чи батьківщини. Це може знати про себе тільки сама людина.
А також варто пам’ятати, що у “живих” стосунках завжди є місце подвійним почуттям. Наприклад, мама може любити свою дитину і водночас на неї сердитись.
— В будь-якій психотерапевтичній групі хтось рано чи пізно зізнається, що боїться бути недоречним зі своїми проблемами в той час, коли проблеми іншого здаються більшими. Таке знецінення свого досвіду мало б підтвердити любов до іншого, але насправді лише самознищує кожного окремо і не приносить користі нікому.
Саме тому не треба себе звинувачувати, якщо ти не потрапив(-ла) під обстріл, не чула вибухів чи не ховався(-лась) в підвалі.
Не потрібно себе картати та добивати, адже ти в цьому не винний(-а).
Любов — це внутрішнє почуття і не вимірюється кількістю страждань.
Нема тих, хто приймає чи не приймає в українці, кожен з нас має однакові права. Варто пам’ятати, що кожен — частина України, на яку напали та в якій зараз війна. Кожен із нас — представник того, що буває в цьому світі.
Всьому є місце і всім є місце.
Нема недоречних українців, бо нема більш чи менш цінних українців. Треба боротися з почуттям недоречності чи меншовартості, адже воно ні для кого не корисне і не допоможе в цій ситуації.
Нині багато людей заплуталися у всьому: змінилося життя, оточення, обставини. В такі моменти варто розставити все по полицях. Раніше ми розповідали, як визначити та зрозуміти свої почуття.