Вони часто ризикують власним життям, віддають останнє, що мають, та жертвують часом, який могли провести з сім’єю, щоб урятувати когось. Вони не лише підставили своє плече військовим та цивільним, а й самі завжди крокують поруч. Так, це волонтери.
До Міжнародного дня волонтера (5 грудня) Вікна поспілкувалися з кількома українськими волонтерськими організаціями про те, з якими складнощами й досі стикаються волонтери, а також що для них насправді означає волонтерство в Україні.
Також ми розповімо, як у Києві вручили Відзнаку Гуманітарним силам України. Її отримали 30 ефективних і системних благодійних фондів та громадських організацій, які допомагають країні у найвідповідальніший час в її історії, а також три волонтери, яких номінували українці.
Відверто з волонтерами
З якими проблемами й досі стикаються волонтери в Україні?
— Вигорання. Ми вже понад дев’ять місяців у війні. Волонтерство на початку війни було реактивним, коли акумулювали всі ресурси й допомагали з усіх сил. У такому форматі неможливо бути довго, тож багато людей стикнулися з вигоранням та відсутністю знань, як зробити добрі справи системними, — розповідає засновниця і керівниця БФ Клуб Добродіїв Марія Артеменко.
Крім того, за її словами, завжди потрібно пам’ятати, що для того, щоб віддавати, потрібно також і себе наповнювати. Як кажуть у літаках, вдягни спочатку кисневу маску на себе, потім допомагай іншим.
Зменшення ресурсів. Для того щоб продовжувати залучати допомогу фінансову, pro bono тощо, потрібно вже вигадувати активації, шукати додаткові можливості, крім уже відпрацьованих, і залучати ресурси за кордоном, щоб продовжувати діяльність.
На це потрібна як додаткова енергія для ривка, так і додаткові знання, як це робити.
Погоджується з таким твердженням і співзасновниця БФ Миротворці України Валентина Полончевська:
Труднощі тільки у зборі грошей. Запити військових перевищують надходження грошей.
Також Марія Артеменко додає, що наразі ускладнена робота волонтерських хабів і локацій у зв‘язку з відключенням електроенергії, можливим блекаутом та іншими технічними викликами.
А ось директор Департаменту стратегічних ініціатив фонду компетентної допомоги армії Повернись живим Іван Науменко зауважує, що труднощів насправді чимало. І вони геть різні.
— Особисто я б виділив дві — згасання фінансових можливостей благодійників та неможливість одномоментно закрити потреби війська, навіть за наявності коштів.
Час — ось що все одночасно і полегшує, і ускладнює. На виготовлення тих самих безпілотників, одного з найчастіших запитів фронту, потрібен час.
За кожним закритим збором із тих самих розвідувальних БПЛА стоять контрактування, купа юридичних питань, оплата і власне виготовлення.
Але у фонду ще не було викликів, які б ми не могли розв’язати. Тож я щиро вірю, що наша спільна з тисячами благодійників справа й надалі компетентно та ефективно наближатиме перемогу України. Зрештою українці — ті, кого не налякаєш жодними складнощами, — підсумовує Іван.
ГО Землячки також поділилася своїми думками щодо цього.
— Щодо інших нічого сказати не можу, але в нас усе окей. Авжеж є бюрократія, але без неї ніяк.
Є круті партнери, багато українців є небайдужими й допомагають, підтримують хто чим може.
Хтось шоколадки відправить захисницям, хтось шкарпетки зв’яже на передову, хтось 1000 грн задонатить на форму, хтось 5 грн.
Є компанії, які самоорганізовуються і проводять внутрішні збори, а потім частково фінансують пошив жіночої військової форми. Кожен з цих людей — волонтер.
Авторка проекту Землячки Ксенія Драганюк
— З наближенням холодів і зими волонтери щороку відчувають зменшення підтримки від тих, хто раніше активно допомагав у боротьбі з російським окупантом. На це впливають і втома, і збільшення витрат на оплату комунальних послуг або ріст цін, — ділиться з нами благодійний фонд UAnimals.
Війна — це виклик та іспит нації, наскільки вона готова до боротьби. І підтримка держави тут має відігравати свою роль у спрощенні руху грошових коштів і ввезенні товарів з-за кордону.
На переконання UAnimals, не менш важливим фактором є усвідомлення того, що спокій і тиша у твоєму населеному пункті — це саме завдяки тому, що фронт тримають відважні військові, а небо захищає ППО. Тому фактор “у мене спокійно, а значить не потрібно нікому допомагати” не має існувати у наш час взагалі.
Що мотивує співробітників фонду залишатися в Україні й допомагати військовим?
— Фонд Повернись живим працює з 2014 року, чимала частина нашої команди — ветерани й ветеранки російсько-української війни. У нас немає випадкових людей, тому важко виділити щось одне, але, певно, усіх нас мотивує жага наблизити перемогу, побачити її та відчути, — розповідає Іван Науменко.
Валентина Полончевська теж додає, що їхній фонд Миротворці України існує з 2014 року, і з моменту повномасштабного вторгнення багато членів фонду пішли на передову.
Що мотивує? Не знаємо, але виїхати з країни — ніхто цієї думки не припускав.
Що для вас волонтерство?
— Бути волонтером — це зізнання в любові Україні. Коли робиш щось хороше безкорисливо, то Всесвіт допомагає. Приєднуються круті люди, і все складається, — зізнаються у ГО Землячки.
Бути волонтером — це вміти віддавати тепло, не чекаючи нічого взамін.
Марія Артеменко з Клубу Добродіїв каже, що це добровільна участь в соціальних проектах.
Волонтерство — це коли ти присвячуєш свій час добрим справам або ж додаєш голосу важливим ініціативам. Ти також можеш підсилювати своїм талантом благодійні, громадські організації або волонтерські спільноти.
За словами Олени Дьоміної, волонтерство — це поклик душі. Коли тобі хочеться себе пожаліти, то є найкращі ліки. Це поклик серця, по-іншому не буває. Коли відчуваєш у цьому потребу.
Благодійний фонд UAnimals вважає, що волонтерство — це насамперед про довіру та відповідальність.
- Довіру тих, хто підтримує нашу діяльність матеріально, та тих, хто розраховує вчасно отримати допомогу.
- Відповідальність — дійсно допомогти та відзвітуватися про це.
Окрім того, у волонтерів завжди є страх не доїхати вчасно на евакуацію, коли вже буде нікого евакуйовувати, та біль, що не завжди можеш допомогти вижити всім тваринам, особливо біля лінії фронту чи в окупації.
Порятунок життів беззахисних тварин, які не можуть про себе подбати, — це те, що нами рухає та не дає опускати руки. Особливо з настанням холодів і коли російський окупант знищує нашу критичну інфраструктуру.
Відзнака Гуманітарним силам України
Відзнаку Гуманітарним силам України отримали 30 фондів у десятьох категоріях:
Допомога ЗСУ: ГО Help Army, БФ Миротворці України, БФ Армія SOS, БФ Мир і Ко.
Допомога захисницям: ГО Землячки.
Гуманітарна допомога: ГО Елеос-Україна, БФ HopeUA.
Допомога дітям: БФ Клуб Добродіїв, БФ Миру і Добра, БФ Крила надії.
Допомога людям поважного віку: БФ Життєлюб, БФ Онуки.
Допомога тваринам: Гуманістичний рух UAnimals, ГО Елемент життя.
Медична допомога: БФ Свої, БФ Андрія Шабанова Ти не один, Волонтерська сотня Доброволя, ГО Ініціатива Е+, Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова.
Допомога в регіонах: БФ Корпорація монстрів (Одеса), ГО Зміни Білу Церкву, Волонтерський центр Квазар (Львів), ГО Молодіжний центр Волині (Луцьк), ГО Легенда Поділля (Кам’янець-Подільський).
Регулярна допомога (фонди, що регулярно співпрацюють з Гуманітарною поштою України від 2014 року): БО Повернись живим, ГО Народний тил, БФ Крила фенікса.
Потужна сила: Благодійний фонд Сергія Притули, ГО Аеророзвідка, Фундація Дім Рональда МакДональда в Україні.
Відзнаки вручали представники української влади, журналісти та лідери думок. Зокрема, міністерка соціальної політики України Оксана Жолнович, снайперка ЗСУ Євгенія Емеральд, адвокат і військовослужбовець Масі Найєм, головна редакторка онлайн-видання Українська правда Севгіль Мусаєва, головний редактор журналу та сайту НВ Віталій Cич, а також співзасновники Нової пошти Інна Поперешнюк та В’ячеслав Климов.
Також Відзнаку Гуманітарним силам України отримали три волонтери, яких українці найчастіше згадували на сайті проекту і пропонували відзначити їхню діяльність під час повномасштабного російського вторгнення в Україну:
- Олена Дьоміна — вчителька з Миколаєва, яка після 24 лютого влаштувала у своїй школі волонтерський штаб, що допомагає родинам переселенців, людям поважного віку та бійцям ЗСУ на Миколаївському напрямку.
- Алім Бодня — волонтер із Дніпра, який з 2014 року допомагає українським військовим і цивільному населенню гуманітарними наборами речей для нагальних потреб і смаколиками.
- Артем Марченко — засновник благодійного фонду з Кременчука, який допомагає їжею, інсуліном та засобами гігієни бійцям ЗСУ, родинам переселенців та дітям до п’яти років.
Нагадаємо, раніше ми детально розписували про те, як стати волонтером в Україні, щоб допомагати армії чи цивільним.