Більшість іде туди за хайпом, а не заради дітей. Переможниця Супермами розповіла про життя після проекту

Вікторія Мельник журналістка сайту
лана тіграна

Чимало українців та українок стежать за популярним шоу Супермама, що виходить на телеканалі СТБ. Після початку повномасштабного вторгнення проект не закрили, а попри складні випробування учасниці доводять, що вчитися ставати кращими батьками — ніколи не пізно.

Переможниця реалітішоу Супермама Лана Тіграна, а зараз — громадська діячка, волонтерка та засновниця навчального центру розповідала, як змінилось її життя після участі у проекті, чому розійшлась з чоловіком та як вдалось відкрити бізнес в час війни й займатись благодійністю.

Про життя після проекту Супермама

Чимало подій відбулося після перемоги Лани у проекті. Зміни не обійшли стороною й особисте життя жінки.

— Як змінилось ваше життя після проекту Супермама?

— Одразу після проекту Супермама я розійшлась зі своїм громадянським чоловіком. Був шанс подивитись на себе та своє життя зі сторони.

Тоді я ухвалила рішення, що мені не потрібна людина поруч, яка мене не цінує, тож я пішла від нього. Коли почала жити сама, почалась (повномасштабна — ред.) війна.

Через війну в моєму житті змінилося чимало речей: втратила бізнес та своїх учнів, які виїхали за кордон, а я з дитиною тинялися Україною. Спочатку жила в одному селі, потім знову переїжджала в інше.

В той момент було дуже важко. Всіма силами я намагалася не падати в депресію. Я присвятила багато часу духовності та психологічному здоров’ю, — зізнається жінка.

До Києва Лана з донькою повернулися на сьомому місяці великої війни.

У Києві зібрала своїх учнів, відкрила центр і почала своє життя з чистого аркуша. Зараз живу для себе та своєї дитини, виконую свою місію, розвиваюся та втілюю мрії в реальність.

Моє життя — це розвиток, а не тільки материнство, а моя місія — приносити користь суспільству. Я чарівниця свого життя.

— Чи взяли б ви участь у подібних до Супермами проектах?

— Я думаю, такНе можу сказати, що проект Супермама — це про гру. Там правдиво транслюється життя людини. Я вважаю, що могла б взяти участь в проекті, націленому на самореалізацію та розвиток.

Тепер я залишилась одна з маленькою дитиною та хотіла б показати приклад іншим мамам, як можна бути й особистістю, і будувати бізнес у час війни. Не жалітися, а саму себе підіймати на ноги та ні від кого не бути залежною.

— Що найбільше запам’яталось та здивувало?

— В проекті Супермама найбільше мене здивувало, що деякі мами не виконують свою материнську функцію. Вони не піклуються про своїх дітей взагалі. Разом з цим, ці жінки вірять і думають, що вони дійсно “супер мами”.

В моєму випадку, які б стосунки не були б у мене з чоловіком, — я свою дитину з пʼяти місяців носила із собою на роботу, не залишала її у бабусь чи дідусів. Найголовніше для мене — це материнство.

Дитина не винна, що мама не могла вчасно реалізуватися, наприклад. Ми несемо відповідальність за наших дітей. Багато хто іде на проект за хайпом та піаром, а не заради своїх дітей.

Допомога дітям-ВПО

Після початку повномасштабного вторгнення Лана Тіграна стала допомагати дітям-ВПО.

— Як ви нині допомагаєте дітям-ВПО та коли почали займатися благодійністю?

— Благодійністю я займалась задовго до війни: це почалось, коли мені було 23 роки. Я стала гостею однієї популярної раніше телепрограми, що підіймала важливі для суспільства теми.

Там була дівчинка, яка мріяла танцювати східні танці, але не могла через хворобу. Ця ситуація дуже мене зачепила. Я захотіла допомогти їй, тож організувала три концерти й збирала кошти для неї. Також відбувався Віденський бал, де я стала королевою. Там ми збирали кошти для діток в лікарню Охматдит.

Зараз я допомагаю дітям-ВПО, бо бачу, наскільки розбиті їхні батьки — особливо з Бахмуту. Не розумію, як батьки в такому стані можуть давати дітям тепло, підтримку та спокій. Я захотіла їх підтримати та простягнути руку допомоги, щоб вони відчували себе потрібними.

Адже діти — це наше майбутнє. Це суспільство, в якому нам жити і яке в майбутньому буде підіймати нашу країну. Я в них вірю та хочу, щоб вони були свідомими громадянами.

Почалось з того, що я створила жіночу спільноту Відродимо націю та познайомилася з благодійною організацією Ми Бахмут. Тоді в мене виникла ідея з благодійними акціями й ми вперше змогли її реалізувати, поїхавши в Бучу до дітей-ВПО з Бахмуту. В той момент я зрозуміла, що ми все робимо правильно.

Емоції та посмішки цих дітей мотивували, тож ми почали рухатись далі. Згодом навіть надіслали понад дві тонни гуманітарної допомоги в Лиман та зробили благодійний аукціон, де надали дітям-ВПО гранти на безоплатне навчання.

Коли на початку війни я проживала в селі, також допомагала людям-переселенцям з Луганської області. Я хочу, щоб суспільство було добрішим і кожен починав з себе.

— Чого вдалось досягти за цей час?

— За чотири місяці існування організація Відродимо націю допомогла більше ніж тисячі дітям-ВПО із Бахмуту. Ми також надали понад десять тонн гуманітарної допомоги. Туди входять продуктові набори, канцелярія, одяг і побутові засоби гігієни.

Я відкрила пункт допомоги для дітей, залучила садки та небайдужих людей. Сама закуповувала підгузки, передавала їх в Херсонську область, коли росіяни підірвали ГЕС.

Як тільки повернулась в Київ, перше, що я почала робити організувала допомогу людям. Колись хотілось, щоб і мені хтось так допоміг, але цього не робили. В мене є бажання підтримувати й допомагати іншим, а також вірити в них.

Цього мені не вистачало в житті, тому я почала це віддавати іншим людям.

— Чого, на вашу думку, не вистачає в українській освіті та вихованню дітей?

Вважаю, що неправильно організована фізкультура для дітей в школі, недооцінена позашкільна освіта. Діти розвиваються в хобі, творчості. Тож хобі має бути урівняне з основною освітою, я гадаю.

Хочу потрапити в Міністерство молоді та спорту України, запропонувати їм програми, які я створила сама, як психологиня, фізіологиня та тренерка. Це 3D освіта для дітей фізичний, емоційний та інтелектуальний розвиток. Треба зробити реформи в наших школах: ми не можемо забувати, що фізіологія — це наше здоров’я.

Мрію, щоб з усіх усюд їхали в нашу країну здобувати освіту, а не навпаки. Для цього потрібно ухвалити багато якісних реформ. В будинках культури у різних містах та селах я б відкривала спортивні секції. Потрібно проводити фестивалі, спортивні заходи не тільки комерційні, а й державні, — висновує Лана Тіграна.

Що пережила українська освіта під час повномасштабної війни та чи вистояла вона, ми розповідали раніше.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.

Категорії: Інтерв'ю Історії