Чимало українців та українок стежать за популярним шоу Супермама, що виходить на телеканалі СТБ. Після початку повномасштабного вторгнення проект не закрили, а попри складні випробування учасниці доводять, що вчитися ставати кращими батьками — ніколи не пізно.
Переможниця реаліті–шоу Супермама Лана Тіграна, а зараз — громадська діячка, волонтерка та засновниця навчального центру розповідала, як змінилось її життя після участі у проекті, чому розійшлась з чоловіком та як вдалось відкрити бізнес в час війни й займатись благодійністю.
Про життя після проекту Супермама
Чимало подій відбулося після перемоги Лани у проекті. Зміни не обійшли стороною й особисте життя жінки.
— Як змінилось ваше життя після проекту Супермама?
— Одразу після проекту Супермама я розійшлась зі своїм громадянським чоловіком. Був шанс подивитись на себе та своє життя зі сторони.
Тоді я ухвалила рішення, що мені не потрібна людина поруч, яка мене не цінує, тож я пішла від нього. Коли почала жити сама, почалась (повномасштабна — ред.) війна.
Через війну в моєму житті змінилося чимало речей: втратила бізнес та своїх учнів, які виїхали за кордон, а я з дитиною тинялися Україною. Спочатку жила в одному селі, потім знову переїжджала в інше.
В той момент було дуже важко. Всіма силами я намагалася не падати в депресію. Я присвятила багато часу духовності та психологічному здоров’ю, — зізнається жінка.
До Києва Лана з донькою повернулися на сьомому місяці великої війни.
— У Києві зібрала своїх учнів, відкрила центр і почала своє життя з чистого аркуша. Зараз живу для себе та своєї дитини, виконую свою місію, розвиваюся та втілюю мрії в реальність.
Моє життя — це розвиток, а не тільки материнство, а моя місія — приносити користь суспільству. Я чарівниця свого життя.
— Чи взяли б ви участь у подібних до Супермами проектах?
— Я думаю, так. Не можу сказати, що проект Супермама — це про гру. Там правдиво транслюється життя людини. Я вважаю, що могла б взяти участь в проекті, націленому на самореалізацію та розвиток.
Тепер я залишилась одна з маленькою дитиною та хотіла б показати приклад іншим мамам, як можна бути й особистістю, і будувати бізнес у час війни. Не жалітися, а саму себе підіймати на ноги та ні від кого не бути залежною.
— Що найбільше запам’яталось та здивувало?
— В проекті Супермама найбільше мене здивувало, що деякі мами не виконують свою материнську функцію. Вони не піклуються про своїх дітей взагалі. Разом з цим, ці жінки вірять і думають, що вони дійсно “супер мами”.
В моєму випадку, які б стосунки не були б у мене з чоловіком, — я свою дитину з пʼяти місяців носила із собою на роботу, не залишала її у бабусь чи дідусів. Найголовніше для мене — це материнство.
Дитина не винна, що мама не могла вчасно реалізуватися, наприклад. Ми несемо відповідальність за наших дітей. Багато хто іде на проект за хайпом та піаром, а не заради своїх дітей.
Допомога дітям-ВПО
Після початку повномасштабного вторгнення Лана Тіграна стала допомагати дітям-ВПО.
— Як ви нині допомагаєте дітям-ВПО та коли почали займатися благодійністю?
— Благодійністю я займалась задовго до війни: це почалось, коли мені було 23 роки. Я стала гостею однієї популярної раніше телепрограми, що підіймала важливі для суспільства теми.
Там була дівчинка, яка мріяла танцювати східні танці, але не могла через хворобу. Ця ситуація дуже мене зачепила. Я захотіла допомогти їй, тож організувала три концерти й збирала кошти для неї. Також відбувався Віденський бал, де я стала королевою. Там ми збирали кошти для діток в лікарню Охматдит.
Зараз я допомагаю дітям-ВПО, бо бачу, наскільки розбиті їхні батьки — особливо з Бахмуту. Не розумію, як батьки в такому стані можуть давати дітям тепло, підтримку та спокій. Я захотіла їх підтримати та простягнути руку допомоги, щоб вони відчували себе потрібними.
Адже діти — це наше майбутнє. Це суспільство, в якому нам жити і яке в майбутньому буде підіймати нашу країну. Я в них вірю та хочу, щоб вони були свідомими громадянами.
Почалось з того, що я створила жіночу спільноту Відродимо націю та познайомилася з благодійною організацією Ми Бахмут. Тоді в мене виникла ідея з благодійними акціями й ми вперше змогли її реалізувати, поїхавши в Бучу до дітей-ВПО з Бахмуту. В той момент я зрозуміла, що ми все робимо правильно.
Емоції та посмішки цих дітей мотивували, тож ми почали рухатись далі. Згодом навіть надіслали понад дві тонни гуманітарної допомоги в Лиман та зробили благодійний аукціон, де надали дітям-ВПО гранти на безоплатне навчання.
Коли на початку війни я проживала в селі, також допомагала людям-переселенцям з Луганської області. Я хочу, щоб суспільство було добрішим і кожен починав з себе.
— Чого вдалось досягти за цей час?
— За чотири місяці існування організація Відродимо націю допомогла більше ніж тисячі дітям-ВПО із Бахмуту. Ми також надали понад десять тонн гуманітарної допомоги. Туди входять продуктові набори, канцелярія, одяг і побутові засоби гігієни.
Я відкрила пункт допомоги для дітей, залучила садки та небайдужих людей. Сама закуповувала підгузки, передавала їх в Херсонську область, коли росіяни підірвали ГЕС.
Як тільки повернулась в Київ, перше, що я почала робити — організувала допомогу людям. Колись хотілось, щоб і мені хтось так допоміг, але цього не робили. В мене є бажання підтримувати й допомагати іншим, а також вірити в них.
Цього мені не вистачало в житті, тому я почала це віддавати іншим людям.
— Чого, на вашу думку, не вистачає в українській освіті та вихованню дітей?
— Вважаю, що неправильно організована фізкультура для дітей в школі, недооцінена позашкільна освіта. Діти розвиваються в хобі, творчості. Тож хобі має бути урівняне з основною освітою, я гадаю.
Хочу потрапити в Міністерство молоді та спорту України, запропонувати їм програми, які я створила сама, як психологиня, фізіологиня та тренерка. Це 3D освіта для дітей — фізичний, емоційний та інтелектуальний розвиток. Треба зробити реформи в наших школах: ми не можемо забувати, що фізіологія — це наше здоров’я.
Мрію, щоб з усіх усюд їхали в нашу країну здобувати освіту, а не навпаки. Для цього потрібно ухвалити багато якісних реформ. В будинках культури у різних містах та селах я б відкривала спортивні секції. Потрібно проводити фестивалі, спортивні заходи не тільки комерційні, а й державні, — висновує Лана Тіграна.
Що пережила українська освіта під час повномасштабної війни та чи вистояла вона, ми розповідали раніше.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!