Українки — це справді ті, хто може коня на ходу зупинити й у хатину, що горить, зайти. Проте у нашому випадку вони можуть протистояти окупантам і рятувати життя солдатів. Олександрі всього 23, але вона вже вправна стрілкиня й боронить Україну.
Про початок повномасштабної війни
Дівчина розповідає, що цілу ніч не спала, а коли почула перший вибух, відразу зрозуміла, що відбувається.
— Я не розгубилася, бо була готова до цього. Я дочекалася восьмої ранку, пішла на вулицю, щоб обміняти гроші, а потім повернулася додому і почала думати, що робити зі своїми тваринами, щоб приєднатися до побратимів на службі. 28 лютого я вже була в частині, — розповідає Олександра.
Чим займається на службі
Офіційно Олександра перебуває на посаді стрільця, проте володіє багатьма навичками, які допомагають виконувати й іншу роботу.
Це може бути й медицина, й діловодство, якщо там потрібна допомога. Сьогодні я вдома, чекаю на наступну ротацію і поки можу відпочити, — розповідає дівчина.
Олександра розповідає, що інколи зустрічалася з гендерною дискримінацією.
— Мені пощастило з останнім підрозділом: з першого дня там до мене чудово ставилися. Але до 24 лютого я працювала з різними батальйонами, у яких стикалася з гендерною дискримінацією.
Дівчина також розповідає, що найбільшими складнощами для неї є переживання мами та смерть друзів. Відсутність комфортних умов для неї не проблема, запевняє: це війна, треба бути готовими до всього.
Олександра каже, що найбільше за період повномасштабного вторгнення її вразили друзі. Адже люди втрачали кінцівки, діставали серйозні травми, проте все одно поверталися воювати.
— Мене вразила моя подруга Валентина, яка під обстрілами у Миколаєві продає на ринку овочі, щоб назбирати своєму чоловікові на бронежилет. Мій побратим Андрій, який перебуває на війні, але думає не лише про себе, а й про братів наших менших.
Він забирає з позицій кішок, щоб знайти їм дім. Такі наші люди. І ці люди — обличчя України. За ними наше найкраще та сильне майбутнє, — каже дівчина.
Що підтримує бойовий дух
Дівчина каже, що українські діти допомагають їй “не зламатися”.
Коли я бачу, як наші діти плачуть, — у мене падає “забрало” (маска середньовічного лицаря для оборони перед боєм — ред.) і ні про який внутрішній надлом не йдеться, — каже Олександра.
Вона наголошує, що ми зобов’язані зробити все, щоб наші діти жили під мирним небом, у вільній та незалежній Україні.
Уявлення про Україну після війни
Олександра впевнена, що Україна має велике майбутнє. Дівчина каже: ми пишемо історію і тільки нарощуємо свою силу, хоча багато хто думав, що буде навпаки.
Також вона впевнена, що після війни у людей зміниться багато речей, зокрема світогляд і сприйняття життя.
Я знаю точно, що ще більше почну цінувати кожну мить поруч зі своїми друзями та близькими людьми і той факт, що вони живі. Хоча я завжди їх цінувала, адже мої друзі — моє багатство, — ділиться військова.
Олександра бажає українцям сили й не здаватися, а також не сваритися між собою.
— Найбільша помилка, яку може зробити народ, що воює з країною-агресором, — це розв’язати другу війну всередині країни. Ми всі маємо підтримувати й цінувати одне одного, — наголосила дівчина.
Українські жінки готові жертвувати собою та своєю безпекою заради інших. Раніше ми розповідали історію військової медикині Руслани, яка рятує життя солдатів на передовій.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!