Йому 33, він жив у Херсоні та не покидав місто навіть під час окупації. 24 лютого він із товаришами робили “коктейлі Молотова”, а вже під час окупації вони чинили опір, були розвідувальниками, навідниками та ледь не спецагентами.
Про цю історію розповіла журналістка видання Бабель Ганна Мамонова. А сам герой попросив називати його у розповідях Володею Леніним — щоб росіяни з глузду з’їхали. А якщо серйозно, то наш герой пройшов російський полон та тортури, а багато його близьких досі перебувають на лівому березі міста — тому ім’я він не називає.
За 9 місяців окупації всі члени цього патріотичного угруповання пройшли допити, дехто з них — полон. Але ніхто не здався, і зараз усі планують іти на фронт. Володя розповів, як окупанти нищили людей в Херсоні, скільки коштувало життя колаборанта та як українці змогли вистояти в окупації.
Херсонський партизан
Чоловік зізнається: саме херсонці зламали все уявлення росіян про українську систему інформування.
— Вони думали, що в нас є один куратор десь у Києві, який роздає накази — а ми тут всі пов’язані між собою. Вони не розуміли, що в місті діють багато партизанських груп, часто ми не знали про існування одне одного.
Це елемент безпеки. Якщо когось накрили, на інших не вийдуть.
Володя працював переважно по Херсону, але кілька разів його завдання виходили й до найближчих сіл. На його рахунку — кілька поламаних планів росіян. Він передавав усю необхідну інформацію українським армійцям, змальовував російські патрулі та здавав координати того чи іншого об’єкта.
Про одну свою таку роботу він розповідає: не обійшлось без допомоги місцевих мешканців тих чи інших населених пунктів.
— Ти дзвониш людині. Питаєш, чи може вона підтвердити точне перебування техніки. Людина йде корів забирати чи у якихось своїх справах, відкриває Google Maps, затискає пальчиком точку, на якій стоїть, — зʼявляється маячок із координатами. Я перевіряю і надсилаю кому треба. Туди прилітає.
А ще у Володі була можливість ставити у пустих квартирах своїх родичів та знайомих відеоспостереження. Камери направляв на дорогу і спостерігав, куди рухається ворожа техніка. Додумався до цього легко, бо читав літературу про партизанську війну.
Як кухар і партизан, говорю: можна космічний шатл зліпити із сірників, якщо знайдеш інструкцію в YouTube.
Отак Володя і партизанив: орендував купу квартир, згрібав усі камери та виходив на завдання. А переховувався, до речі, теж і одній із квартир, які орендував.
Вижити в окупації
Для того, аби росіяни не одразу тебе вбили, доводилося вигадувати легенди про свою діяльність. Володя каже, що він придумав: начебто “збиває” з українських спецслужб гроші та передає невірні координати.
— Я справді “збивав” гроші зі спецслужб, бо в мене їх не було, щоб орендувати квартири чи купити відеокамери для спостереження. Не було грошей, щоб купити зброю. Вимушено купував у дідів обрізи за свої гроші. Знаю, що один хлопець виміняв гранату на коробку трави.
Коли я купував біноклі, то було дуже страшно зв’язуватися з продавцем. Та й продавцю, певен, теж було страшно. Бо хто купує біноклі в окупованому місті? А хто їх там продає?
Та для того, аби потрапити до росіян “на підвал”, було достатньо навіть припущення, що ти займаєшся чимось проукраїнським. А ще партизанів міняли на гроші місцеві жителі: здавали росіянам за тисячі доларів. Таке сталося з товаришем Володі, та він дізнався про це й утік.
А самому Володі так не пощастило. Його друга росіяни взяли у полон, катували. Володя розумів, що скоро і його ім’я вирине у цій історії, тож почав інтенсивно змінювати квартири. Намагався жити у приміщеннях, взагалі не пов’язаних із ним. Але на четвертій спробі його таки схопили.
Тримали в полоні 75 днів — від липня до жовтня. Коли його схопили, він не встиг видалити з телефона важливі речі, а при спробі викинути телефон, не зміг його докинути до вікна.
При затриманні їх били, душили та принижували. Зрештою, росіяни зізналися: його шукали багато місяців.
— Привезли в ГУНП. Привʼязали руки до стільця. До вух пристебнули електричні дроти, почали током бити. Потім пластиковими трубами били. Ось цим усім бʼють і питають: Хто ще з тобою у ДРГ, називай імена, не памʼятаєш — згадуй. Ти звиваєшся, привʼязаний до стільця, нічого не можеш зробити. А вони луплять і сміються, — розповідає про пережиті катування Володя.
Катували не лише струмом: морили голодом, били по голові, лили воду на голову, обмотану ганчіркою — люди від такого можуть померти. І так щодня, доки у “слідчих” був робочий день. Катували навіть жінок.
Його відпустили абсолютно випадково, бо за час його перебування у тюрмі було три ротації військових. Телефон із доказами проти Володі вкрали чи то з першої, чи то з другої ротації, тож коли прийшли уже треті, то ніяких доказів злочину в них на Володимира не було.
Командир тієї ротації був не таким, як інші його колеги. Знав, що тату хлопця — не нацизм, а любов до футболу. Тож і відпустив — з порадою загубитися.
Навіть після звільнення Херсону Володимир не вважає партизанський рух зайвим.
— Стільки колаборантів залишилося. Треба їх тихенько відловлювати.
Ще станом на початок травня ДБР уже відкрило понад 360 справ проти колаборантів. Що на них чекає — ми розповідали тобі раніше.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!