В Україні багато імен, гідних звання героя за неоціненний внесок у свободу українців та збереження наших життів.
Серед таких, які, на жаль, уже стали вічними, Євген Храпко — один з найкращих інструкторів з тактичної медицини країни.
Про життя Євгена, як він став хрещеним батьком бойової медицини та як палко й віддано любив свою справу, розповіла журналістка УП Оксана Поліщук.
Тактична медицина — початок
За спеціальністю Євген далекий від світу медицини — він інженер-програміст. Свого часу закінчив Миколаївський університет кораблебудування та навіть працював за спеціальністю.
Однак життя привело його до абсолютно іншої сфери де він, завдяки своїй організованості та вимогливості, став одним із найкращих. Цим новим захопленням стала тактична медицина.
Друзі Храпка переконані: з таким розумом і характером він міг стати ким завгодно, хоч освоїти ядерну фізику, хоч полетіти в космос.
Серйозно тактичною медициною він захопився ще у 2014 році, після початку бойових дій на Сході України. За рік пройшов усі можливі курси з цієї спеціальності в Україні й пішов добровільно здобувати практичний досвід в АТО, а вже у 2015 поїхав на спецнавчання TCCC до Литви.
Він не обмежився лише українським навчанням: став випускником програми підготовки Combat Medic 68W, Army Basic Instructor Course, курсів лідерства від збройних сил США для молодших офіцерів медичної служби.
У 2016 році Євген підписав трирічний контракт із ЗСУ, а наступного року приступив до виконання обов’язків командира навчального взводу.
Там він планував навчально-бойову підготовку військової частини, облаштовував матеріально-технічну базу, розробляв та впроваджував навчальні програми, посібники, фільми. А ще співпрацював з іноземними партнерами.
Хрещений батько бойових медиків
До 2017 року поняття “бойовий медик” не існувало. Єдина спеціальність, яку можна вважати дотичною — санітарний інструктор, однак вона була радянським пережитком минулого.
Завдяки Євгену з’явилася військово-облікова спеціальність “бойовий медик” та штатні посади для медичного персоналу без медичної освіти. Зараз вони можуть рятувати життя й одночасно бути повноцінною бойовою одиницею.
Щоб розвивати та виводити на новий рівень таку медицину, створили найпотужніший в Україні спеціалізований навчальний центр в Десні.
Одним із негласних керівників усіх процесів та центру був сам Храпко, адже краще за нього, за словами його друзів, ніхто не зміг би скласти план навчання для бойових медиків.
Саме він розробляв та впроваджував якісні навчальні програми з тактичної медицини у ЗСУ від базового рівня до рівня старшого бойового медика.
Паралельно очолив розробку навчальної програми для нової спеціальності “бойовий медик” у ЗСУ та займався підготовкою інструкторського складу. Ця праця Євгена зараз продовжує жити на передовій в обличчі бойових медиків, які здатні витягти з пекла.
Передова. Життя понад усе
24 лютого Євген Храпко був у відрядженні у Львові, та вже наступного дня примчав до Харкова й одразу пішов до воєнкомату, щоб застосувати всі свої знання і врятувати якомога більше людей.
У плані порятунку він був по-хорошому скаженим, міг піти у саме пекло, травмуватися, але зробити все, щоб зберегти життя. Усі невдачі й поразки сприймав дуже гостро, пропускав кожну смерть крізь себе.
Йому феноменально вдавалося знаходити нешаблонні рішення у будь-яких екстрених ситуаціях, він умів діяти так, як не прописано в жодній методичці. Цим він вражав не тільки наших бійців, але й американських.
Усі чотири місяці війни він активно писав у Facebook, описував, що відбувається на медичному фронті, на передовій, що саме і чому потрібне бойовим медикам, а що тільки шкодить.
На передовій йому вдалося здійснити понад 100 виїздів на евакуацію. Однак 11 червня 2022 року його автомобіль швидкої не доїхав. Його підірвали росіяни. Швидка того дня летіла на евакуацію поранених на самісінький “нуль”, де ворожий вогонь пожирає людей.
Євген Храпко: син, друг, чоловік, батько
Для всіх рідних та друзів ця втрата дуже болюча, адже Євген був надзвичайною, унікальною людиною. За словами батька, він мав непростий характер, високий рівень сарказму та різкості, однак його розум, харизма та організованість були винятковими.
Над останньою рисою характеру часто піджартовували друзі, називаючи його заучкою або ботаном, та все сприймалося з гумором, без образ, усі поважали Євгена.
Для своєї дружини Тетяни він теж був особливий та фактурний, подружжя мало особливий ментальний зв’язок. Разом вони виховували сина від першого шлюбу жінки.
Хоч у Євгена не було власних дітей, він лишив набагато більше — неоціненні знання, що продовжують рятувати навіть після смерті.
Поруч зі смертю під час війни особливо відчувається радість за врятоване життя. Сьогодні таку радість відчула вся Україна, коли з російського полону визволили 215 захисників. Усі подробиці та деталі — у нашому матеріалі.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!