Знайомтеся! Це артилеристи Євген Назаренко та Олександр Єрмаков. Нині вони воюють на південному напрямку.
Євген Назаренко — старший солдат з позивним Кадет. Випускник академії сухопутних військ України. Учасник ООС 2018–2019 рр. на напрямках Горлівка, Торецьк.
Олександр Єрмаков — головний сержант підрозділу. Інженер, віце-президент федерації з шахів у Запорізькій області. До широкомасштабної війни був бізнесменом. Учасник АТО 2015–2016 рр. у боях за Донецький аеропорт, Авдіївську промзону.
Женя та Саша приїхали у невелику відпустку з фронту до Києва усього на кілька діб. Їх відпустили на кулінарний майстер-клас до шеф-кухаря і судді проекту МастерШеф Володимира Ярославського. То була мрія польових кухарів-артилеристів. Тут я їх і застала. Готуватимуть м’ясо.
Смажитимемо стейк Рібай, філе-міньйон, новозеландське ягня і качку, — анонсує шеф-кухар.
Далі я просто зобов’язана попередити вас про ризики… Ризики пробудження апетиту та гучного бурчання живота від наступних фотографій та смачних історій. Тож перед тим як ковтнути цей текст, раджу взяти щось смачненьке до нього.
Готові?!
А тепер уявіть: українське поле, травичка, свіже повітря, постійні “бах” від прильотів чи відльотів і качка з апельсинами, бургери, корн-доги, борщ — щоб ложка стояла, млинці, глінтвейн, бограч та ще чимало інших страв. Так-так, усе це чоловіки готують на передовій південного фронту власними руками та фантазією.
Ми їжею підіймаємо бойовий дух солдатів, — каже головний сержант.
Спершу на команду з десяти людей, як умів готував Сашко, бо Женю ще не розподілили до їхнього підрозділу. Переважно хлопці молоді, 24-25 років, тож до них ставився, як татко, бо у самого син уже до цього віку підростає. Та вже коли до них прийшов Женя, питання, хто готуватиме, відпало само собою. Женя тим захоплюється:
Це краще, ніж хобі!
— То, певно, від батьків передалося, — продовжує Женя. Мама у нього все життя любила дивувати стравами з печі/духовки. Нині ж захоплюється випічкою, а батько — спеціаліст по грилю. Євген усе дитинство підглядав то туди, то туди, й усі рецепти тепер в голові, та й власна фантазія працює.
Що готують артилеристи на передовій
До прикладу, якось Женя на передовій влаштував день фаст-фуду побратимам:
— Я з вечора лягав і думки, як це краще приготувати, не давали спокійно спати. Плюс ще бойові дії. Встав о четвертій ранку й дуже сильно натхненний. Мені допомога не потрібна ніколи. Я, коли щось не встигаю, можу попросити хлопців допомогти почистити якісь овочі. Я люблю сам усе робити. І пішло, пішло, — розповідає Олександр.
О четвертій ранку я заступав на чергування, і Женька каже, що сьогодні у нас буде ШОУ! — згадує Олександр.
— Столового приладдя не вистачає — палички там наточили на корн-доги. Булочки не змогли спекти — зробив коржики. Замінюємо, фантазія працює. Я хлопцям як приніс, вони: “Ого, нічого собі!” — розповідає Євген.
Олександр додає:
Приготував, що McDonald’s відпочиває! Все у нас було. Все!
— У нас і гамбургери, й картопля фрі, по-селянськи була, соус часниковий, цибулька кружечками в клярі посмажена, — ділиться Євген.
Але такі складні страви готували, звісно, не завжди. Як кажуть, не до того було на початку повномасштабної війни, не було видно чіткої лінії фронту. Тож думки були лише про поле бою. Самі уже вдруге на війну пішли без жодних роздумів, щойно ракети полетіли усією Україною.
— А як я можу дивитися в очі своєму сину?! Чи своїм онукам, які потім запитають: “А що ти робив, коли все це сталося?” Це самоповага! — впевнено каже Олександр.
Та з часом, як почала надходити західна зброя, тоді й фронт вирівнявся, і натхнення до улюбленої справи стало більше. Хоча і готують постійно під обстрілами.
Євген згадує, як одного разу готував борщ:
— Мене “криють”, а я бігаю, дрова підкидую, варю борщ! Бо все було нарізано, все готово, м’ясо вариться, а починаються прильоти. Побігли в погріб… Вибіг, кинув, помішав і назад (сміється — ред.). Наварили дуже смачний борщ! Потім треба було переїхати, а нам побратими кажуть: “О, справжні українці, навіть борщ з собою забрали” (сміється — ред.).
Приготування як психотерапія
Та й саме приготування, каже Кадет, як особливий вид відпочинку та розвантаження думок. Така собі психотерапія у польових умовах. Думаєш про щось добре, позитивне, смачне. У той час, коли навколо війна і постійні обстріли. Сашко пояснює це простіше: щоб не зійти з розуму.
Якби не це, над приготуванням могли б і не заморочуватися. Бо у ЗСУ, як пояснюють чоловіки, є кілька варіантів харчування: привозять польовою кухнею (перше, друге, салати й напої) чи дають продуктами й військові готують самі. Також видають сухі пайки. Але їм, звісно, продуктами зручніше і цікавіше. Можна пофантазувати над стравами та їхнім приготуванням, а заразом і відпочити.
А якщо ще й з місцевими домовитися про обмін продуктами, то взагалі страви можна щодня нові готувати:
— Привозять чимало, всі дорослі чоловіки та їдять багато. Тому каші, крупи я можу “убік” і потім це все місцевим. У місцевих є рогата худоба, хазяйство, вони це все куди треба і: “Нате вам курочку, нате вам яєчок домашніх”. А домашнє яєчко — це краса! Зранку навіть омлетик якийсь приготувати, — розповідають чоловіки.
А їсти мусять багато, бо вже як в радянські часи — не працює.
— Це радянський стереотип, що голодний солдат — злий солдат, ніби він буде щось краще виконувати. Ні! Коли солдат нагодований, вдягнутий, взутий, він тоді з радістю нищить москаля, — кажуть чоловіки.
Майстер-клас чоловіків у Володимира Ярославського
Там часом на кухні у шеф-кухаря Володимира Ярославського хлопці дізналися, як готувати різне м’ясо так, щоб воно було гідне мішленівських відзнак. Щоправда, я б посперечалася, щодо того, що страви військових на фронті не відповідають мішленівській кухні. То просто їх не куштували ще судді. Але час куштувати страви від шефа сьогодні. І на моє питання “Як воно?”, поки Женя прицмокує і трохи “мичить” від смакоти, чую від Сашка:
— Смак тут і смак там — це геть різні смаки. Там поле, трава… Звісно, там смачніше! (сміється — ред.) Там ти приходиш з поля брудний і кричиш: “Дайте шмат м’яса!”, а тут геть інше…
Плани на майбутній ресторан
Та, на відміну від Олександра, Євген вивідав у шеф-кухаря купу деталей, які точно знадобляться для їхнього майбутнього ресторану. Так-так. Власного ресторану. Страви Кадета настільки сподобалися побратимам, що ті вмовили його на це після нашої перемоги. Уже навіть ролі розподілили: Євген за шефа, його мама за кондитерку, а Олександр у ролі керівника.
Інтер’єр частково буде у стилі їхньої кухоньки, яку вони облаштували в одній хатині на своїй позиції. Хатка-мазанка, казанки замість тарілок, мангал — тобто пекельна кухня і страви, як на фронті. А назва буде:
— Щось у плані “Сніданок протитанкіста”, — розмірковують чоловіки.
Обіцяють покликати на відкриття. Та поки, кажуть захисники, треба виграти на полі бою. Але в цьому жодних сумнівів.
— Дім свій захищати. У війни є дві сторони, які воюють. Одне право — це стріляти, щоб не вбили тебе, але правий той, хто захищає свій дім. Тому я вважаю себе правим, і ми переможемо… Перемога буде встановлена, коли ми повністю повернемо свої кордони до початку АТО: Донецька, Луганська область, Крим. Нам чужого не треба, але своє треба забрати… А потім буде ресторан, — наголошують чоловіки.
Українці дуже дбають про харчування наших військових і беруть до уваги усі потреби. Зокрема, серед бійців багато вегетаріанців та веганів. Раніше ми розповідали історії волонтерів, які постачають рослинну їжу на фронт.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!