Іван Тарасенко — анестезіолог Одеської обласної дитячої лікарні. Він провів у полоні 43 дні. Це були найжахливіші дні його життя.
25-го лютого медик разом із трьома священнослужителями та дев’ятнадцятьма членами екіпажу рятувального судна Сапфір вирушив на острів Зміїний.
Напередодні його захопили окупанти та повідомили, що вбили 13 українських прикордонників і поранили двох цивільних чоловіків, що працювали на маяку.
Рашисти запропонували українській стороні забрати загиблих та поранених. І висунули умови, щоб на облавку рятувального судна обов’язково був медик і три священики.
Українська сторона виконала умови окупантів, тоді ніхто навіть і не здогадувався, що то була пастка.
Сапфір до острова Зміїний так і не дійшов.
Коли мене попросили поїхати з рятувальною місією я погодився. 2014-го я вже був військовим медиком в зоні АТО.
Зранку здав зміну у лікарні й вирушив в дорогу.
– Не знаю, чому російські військові сказали, що на судні обов’язково має бути медик і три священники.
Коли ми підійшли до точки, визначеної росіянами, до нас підійшов катер з озброєними спецпризначенцями. Вони піднялись на борт, обшукали судно й захопили нас усіх у полон.
Спочатку бранців тримали у тимчасово окупованому Севастополі, там їх щодня допитували ФСБвці, вони намагалися вибити зізнання у всіх, хто був на облавку Сапфіра, що вони нібито терористи, — згадує Тарасенко.
Потім перевезли до Росії й закрили у СІЗО.
Допити були практично годину кожного дня. Нам приписували терористичний акт, що ми хотіли захопити острів Зміїний, вибити звідти російську армію. І кожен день був посил — зізнайтеся, з якою ціллю ви туди йшли.
— Хоча ця операція була узгоджена із російською стороною. Вони нам постійно вмикали радіо, щоб ми слухали пропаганду, яку транслюють у Росії. Вони говорили, що ми нацисти. В них була інформація, що тут російськомовних б’ють, знущаються.
Вони мені доводили: якби не напав Путін, то Україна напала би на “ЛНР” та “ДНР”, а далі й на Росію.
Це дорослі люди говорили мені в очі, вони в це вірили.
Всі слідчі які були в Севастополі, говорили, що вони з Севастополя і народилися в Україні, — розповідає Іван.
Всі ці 43 дні тягнулися, наче вічність. Через погане харчування Іван Тарасенко дуже схуд. Він розумів, що росіяни хотіли зламати його.
Щоб чоловік був готовий погодитися на будь-що або ж навіть перейти на бік окупанта, аби вибратися з того пекла. Але медик не втрачав надії, що зовсім скоро його обміняють на російських полонених. І він знову зможе обійняти свою дружину та двох маленьких дітей.
8 квітня Івана Тарасенка та ще двох священнослужителів обміняли та визволили з полону. І вже за тиждень він повернувся на роботу в дитячу обласну лікарню.
Втім, каже: якщо його ще раз попросять вирушити з рятувальною місією, не вагаючись, поїде знову.
Нагадаємо, раніше ми також розповідали, як підтримати людину, яка пережила полон.