Війна залишається в кожному, хто зустрів її на своєму шляху. Хтось навіки закарбує її в очах, а хтось не забуде про пережите через отриману фізичну ваду. Майор Павло Познанський запам’ятає війну з Росією через пробиті наскрізь легені.
Він провів три місяці у полоні росіян, втратив багато побратимів, але вижив. Він був серед тих, хто обороняв Маріуполь — про це та багато іншого він розповів кореспонденту видання АрміяInform.
Перший день війни у Маріуполі
У ніч з 23 на 24 лютого Павло був під Маріуполем, у селищі Водяне. Отримавши бойове завдання, він привів у готовність усі сім одиниць техніки, які тоді мав у підпорядкуванні. Ніхто тоді ще не знав, якими довгими будуть бої.
Коли росіяни пробили оборону міста, танкісти рятували побратимів ціною власного життя: під час сильного артобстрілу один танк підстрелили, і він здетонував з усім екіпажем.
Підрозділ майора перебазувався до Азовмаші та Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча. Воду брали технічну, але цивільним допомагали чим могли — навіть солодощі діставали та відправляли.
Було важко, бо ворог вів щільний обстріл: кількість загиблих зростала, але поховати тіла було неможливо. Тож трупи зносили до ангарів у мішках, через них просто переступали, кружляли поруч і голодні собаки.
— Коли українські військові зайняли оборону на заводі, ворог почав тиснути морально: нас закидали листівками з пропозицією здатися в полон. По радіостанції розповідали про оточення і що немає сенсу чинити опір. Але ніхто навіть не думав про таке.
Попри щільний обстріл, до хлопців противник не міг прорватися: підрозділ Павла вдало відбивав усі атаки росіян, прикриваючи собою і морпіхів.
Війна по-російськи
Павло із посмішкою згадує, як росіяни аж три тижні воювали з монументом танку Т-64. Пам’ятник стояв біля заводу.
Росіяни гатили по ньому з авіації, прицільно обравши саме монумент. Це неабияк поліпшувало настрій усьому українському війську.
Дружина майора Вікторія відчула біду, коли 10 квітня її чоловік не вийшов на зв’язок традиційно повідомити, що він живий. У цей час комбат підрозділу отримав завдання йти на прорив до українських позицій у бік Запоріжжя.
Павло Познанський з двома побратимами дві доби йшли пішки. Їх зупинила кулеметна черга ворога.
Росіяни обшукали майора: забрали його документи й особисті речі та взяли в полон. Вони думали, що той не виживе, тому включили його в списки на обмін. П’ять кульових ран перемотали скотчем і кинули чекати на автобус, котрий прибув через дві години.
У полоні втратили дорогоцінний час на відновлення: пошкодження хребта, пробиті легені та велика крововтрата… Він вчився наново ходити уже вдома, з дружиною.
Він схуд на 30 кг, втратив відчуття ніг, але не згубив віри в себе, ЗСУ та Україну. Тепер чоловік проводить по п’ять годин у важких тренуваннях, щоб повернути свою форму. Каже: він ще потрібен цій землі.
Росіяни не вміють воювати — вони вміють тероризувати мирних жителів. Як війська РФ тікали з Ізюма — читай у матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та завжди будь у курсі новин!