259 кілометрів за вісім днів. З мінімальним запасом їжі та води, які закінчилися вже на третій день. Це була тяжка операція — вихід з оточеного Маріуполя.
Бойова медикиня Вікторія на псевдо Вася говорить, що тепер вважає цей день, 20 квітня, другим своїм днем народження. Тоді разом з нею вдалося вибратись ще 17 побратимам та посестрам. Однак на поля посадки досі складно дивитись — згадується усе.
Собачий мороз, квітень, йде мокрий сніг, а потім дощ, ти — мокрий до нитки й думаєш лише про їжу та родину.
Не простіше згадувати й про перший день повномасштабного вторгнення Росії на територію України.
Тоді, 24 лютого, Вася була на позиціях, де з ворогом розділяли всього півтора кілометра. Було великим потрясінням вперше побачити масовані обстріли.
Тоді вперше зрозуміла, що таке Град, який падає за декількв метрів від тебе.
Тож дівчина зовсім не розуміє, як жінок досі хтось може недооцінювати на фронті. Особливо ображають закиди, що жіноцтво на війні ні на що не здатне.
Вася впевнена, що є дівчата, які подібні до Жанни д’Арк та вміють виконувати свою роботу навіть ліпше за чоловіків. І зараз дівчина це доводить щоденно, перебуваючи в одній із найгарячіших точок на карті бойових дій.
Оскільки Вікторія раніше навчалась на медсестру, то й після закінчення коледжу вирішила бути корисною у медицині та пішла на службу як бойова медикиня.
Її робота полягає в евакуації поранених з позиції до госпіталя. Практично працює, як швидка допомога. Поки бійця везуть до лікарів, Вася має стабілізувати його життєві показники.
Проте трапляються випадки, коли її життя теж буває на межі. Найчастіше через те, що окупанти не дотримуються Женевської конвенції, тож медики для них стають практично мішенню. Бо якщо не буде лікарів, то й нашим хлопцям буде складніше.
Не раз було таке, що мою машину прицільно обстрілювали з мінометів. Було “вражаюче”.
Більше складнощів у роботі Вася й не помічає. Говорить, що, звісно, можливість помитись, попрати речі або ж просто мати при собі вологі серветки чи одноразовий душ — то вже величезний скарб.
Взагалі мене все влаштовує, я люблю цю сферу, люблю людей, які мене оточують. Але коли ці люди не окупанти, які беруть тебе в оточення.
Звісно, що не вистачає й спілкування з сім’єю, а особливо з молодшим братом. Та після перемоги все ж таки Вася мріє спочатку обійняти своїх побратимів та посестер і сказати лише одну фразу: “Ми це зробили”. А потім згадати усіх побратимів, які віддали своє життя за цю перемогу.
Українські жінки на фронті продовжують вражати своєю сміливістю. Вони не просять про щось особливе. Лише пам’ятати, якою ціною здобувається перемога, та допомагати військовим на передовій. Читай історію бойової медикині Оксани Чорної про реалії війни на “нулі”.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!