Чимало людей з перших місяців сімейного життя мріють про велику родину з дітьми. Однак не всі вони можуть завагітніти та народити самотужки. А, проте, батьки не ті, хто дали життя, а ті, хто виховали та були з тобою на всіх етапах дорослішання поруч.
Юлія та Юрій теж хотіли сімʼю з великою кількістю дітей. Після кількох невдалих спроб завагітніти вони наважилися на всиновлення одразу трьох чудових хлопчиків. І нині у них — велика та дружня сімʼя.
Як пара взяла на виховання дітей, через що пройшла та як минула адаптація дітей у родині, розповіли в UNICEF. Ми переповідаємо найцікавіше.
Всиновили трьох дітей
Артур, Микита та Богдан ззовні схожі на своїх батьків. Їм десять, чотири та три роки відповідно. Коли Юрій і Юлія їх побачили, то одразу зрозуміли, що це — їхні діти.
Особливо цей звʼязок відчув чоловік. Юлія ж спочатку взяла на себе відповідальність за дітей, а за якийсь час прийшли й почуття до них.
Протягом усього процесу усиновлення пару супроводжував юрист, який допоміг зібрати усі необхідні документи, інформацію та просто відгородив майбутніх батьків від зайвих турбот.
В цей час пара готувалася до нових турбот: купувала меблі, одяг, іграшки, облаштовувала кімнати для дітей. Дуже допомогли близькі та друзі, які дарували частину необхідного — ліжечка, автокрісла.
UNICEF
— Для Богдана мамою була кожна жінка, яка піклувалася про нього, — вихователька, медсестра, лікарка. Тільки зараз він чітко розуміє, де мама.
Я досі вважаю дивом те, наскільки легко він погодився бути з нами, одразу пішов на ручки, — говорить Юля.
Артур найстарший, інколи згадує свою біологічну маму та попередні події з життя. Батьки відкрито відповідають на усі запитання.
Микита інколи питає, чи не віддадуть вони їх назад. Але Юля і Юрко ніколи й нікого не віддадуть.
Перші сімейні дні були в новій оселі, дорослі взяли відпустки на роботах та весь свій час присвятили дітям. Перший сімейний сніданок, сирники, приготував тато.
UNICEF
Надалі сімʼя віднайшла власні традиції, які відіграють важливу роль у житті дітей. Спільна молитва перед їжею, гра у хованки та читання книг перед сном, рукоділля та кулінарія.
Діти ходять у садочок та школу, люблять читати, вміють самі себе зайняти якоюсь грою. Ми з ними багато гуляємо та розмовляємо, — розповідає Юля.
Прочитала всю літературу про дітей
Діти — це завжди про відповідальність. Якщо йдеться про дітей, які росли без батьківської опіки, то це й про додаткові виклики.
— Я щаслива, що зараз говорити про усиновлення модно. Важливо усвідомлювати, що буде важко. Діти зазнали травми у своєму житті, і це не їхня провина. Якщо не справляєтеся, потрібно стукати у двері спеціалістів чи дзвонити на гарячу лінію. Потрібно бути відкритими до змін, вчитися і, що головне, бачити маленькі перемоги, — каже Юля.
Головне — не боятися. Я спілкуюся з людьми, які мають біологічних дітей, і наш досвід батьківства мало чим відрізняється: ідентичні проблеми, кризи та радості, — зізнається Юрко.
Нині пара задумалася про можливе усиновлення ще однієї дитини. Адже те, як змінюється їхнє життя, є стимулом для дорослих.
В Україні зростає кількість сиріт та дітей без опіки батьків. Та інституційні заклади часто стають не прихистком, а пеклом для дитини. Читай, чому нам варто забути про існування таких закладів та всиновлювати більше дітей, у матеріалі за посиланням.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.