Попри обстріли, їх не можна відключати від апаратів — як медсестра оберігала життя новонароджених у Чернігові

Богдана Макалюк журналістка сайту
Світлана Гломозда з Чернігова, яка працювала в пологовому під час обстрілів

Війна, що прийшла на нашу землю, приносить смерть, розруху, біль та відчай. Проте наші сильні українки, яких безсумнівно можна назвати героїнями, приносять у світ нове життя. За час війни в Україні народилися сотні малюків, деякі з них побачили світ у метро та бомбосховищах. Ці діти безперечно виростуть сильними та мужніми.

Не менш героїчними є українські лікарі, які приймають пологи й попри вибухи та обстріли продовжують рятувати життя дітей.

Світлана Гломозда — медсестра з Чернігова. Вона працює в пологовому будинку з 1989 року. За два місяці війни вона не покинула свою роботу та доглядала за дітьми, що народилися передчасно чи потребували лікування з інших причин.

Початок війни

Світлана була на чергуванні, коли 24 лютого о 4:30 ранку в робочий чат колега написала, що почалася війна.

— За пів години ми почули вибухи. Як виявилося, то скидали снаряди на аеродром у Півцях (мікрорайон на околиці Чернігова –  ред.), —  згадує жінка.

У той день життя в пологовому будинку вирувало, як завжди. 

У той день приймали по кілька пологів, а у відділенні інтенсивної терапії перебувало до 10 малюків. 

Через те, що з кожним днем обстріли ставали сильнішими, люди почали масово евакуюватися. Так само почали виїжджати працівники лікарні. Залишилося близько десяти: медсестри, санітарки й один лікар. 

Як працював пологовий будинок під час війни

Світлані довелося йти на роботу пішки, дорога в одну сторону займала 40-50 хвилин. Спочатку її проводив чоловік, потім вона наказала йому не ходити, адже хвилювалася, як він йтиме додому. Згодом її діти у Facebook закликали небайдужих підвозити її до роботи.

Жінка розповідає, що відділення інтенсивної терапії, де працює Світлана, було на четвертому поверсі пологового. Коли російські війська почали обстрілювати сусідні мікрорайони, усі відділення перемістили на перший поверх.

Жінкам доводилося народжувати у коридорах, а через кілька годин їх з малюками перевозили у бомбосховища.

Діток, що народилися передчасно, не можна було відключати від спеціальних апаратів та виймати з боксів, тож їх перенесли на перший поверх.

—  Дітки у нас на апаратах штучної вентиляції. Вони потребують кисню. Лежать у спеціальних коробах, щоб тепло було. А в бомбосховищі немає умов для того, щоб працювала апаратура. Тому ми переселилися на перший поверх, до сьогодні там і працюємо, —  каже медпрацівниця.

Дітей на руках переносили в підвали

Коли в Чернігові почалися активні бойові дії, в лікарні змінили графік чергувань, щоб працівники менше часу проводили, пересуваючись містом. Працювали дві доби, а три — були вихідні. 

Водопостачання, тепла та електроенергії у Чернігові не було кілька тижнів.

Доводилися привозити воду до лікарні у відрах та каністрах, світло давав генератор. Його вистачало для роботи обладнання та ламп в імпровізованій операційній. 

Двічі обстріли заставали Світлану Гломозду на чергуванні. Першого разу вночі постраждала лікарня й травмпункт, що знаходяться поруч пологового. 

— Ми взяли дітей на руки та понесли їх у підвал. Сиділи отут на диванчику, колихали. Тут, звісно, безпечніше, ніж нагорі. Але якби прилетіло, то підвал не врятував би, —  вважає Світлана.

Дітки, які лежали під спеціальним обладнанням, залишалися на першому поверсі. Адже їх не можна відключати від апаратів. На щастя, всі малюки залишилися неушкодженими. 

Почався новий обстріл, і снаряд впав поряд з пологовим будинком.

Від вибухової хвилі уламками повибивало вікна. Диво, що люди лишилися живі. 

Після виведення російських військ Чернігів потроху оговтується. У пологовому з’явилося світло та вода. Лікарі вже приймають пологи, як належить — в обладнаній операційній.

Тому ми маємо надію, що згодом у нас все буде добре і новонародженні українці житимуть в незалежній, вільній та квітучій Україні.

Жінки теж мають неабияку хоробрість, адже народжують, коли за вікном чути вибух. Раніше ми розповідали історію Ольги з Харкова, якій довелося саме так і народжувати, а згодом вона евакуювалася до Німеччини.