Яну 93 роки, він не застав момент захоплення Варшави під час Другої світової війни. Говорить, що за щасливим збігом. А його колега тоді пішов на повстання, там і помер.
Якби я тут був тоді, то мене б не було зараз.
Війна нападницька дуже небезпечна, на неї не можна заплющувати очі, вважає Ян. Тому потрібно робити все, щоб запобігти смертям людей.
Чоловік згадує, що росіяни після свого програшу полякам у 20-х роках минулого століття все пригадали та влаштували Катинський розстріл, де вбили найкращих представників нації: офіцерів, професорів та інших.
Ежбета значно молодша від Яна, тому знає про війну лише з розповідей прабабусі. Вона розповідала дівчинці, з яким страхом довелось зіштовхнутись.
У її прабабусі назавжди було травматичне переживання залишитись без хліба, а бабуся Ежбети провела все життя у постійному страху.
Моя бабуся ще більше хвилювалася за те, щоб нічого не стало зі мною, її онучкою. Бо вона пережила ту війну, вона жила тією війною.
Тому сама Ежбета і сама знає, що не буває гарної війни, вона несе лише страх та трагедію. Жінка тепер теж дуже переживає за все, що відбувається в Україні, оскільки вбачає у цьому максимальну тотожність з тим, як німці окупували Польщу у Другій світовій війні.
Зараз на мою країну теж можуть напасти. Тому ми допомагаємо українцям. Ми також бережемо свої кордони.
Дам’ян із зовсім молодої генерації поляків, але також знає напам’ять, що Друга світова війна була трагічною для його народу, для усіх бабусь та дідусів. Уся Варшава була розбомблена, зруйновано дуже багато життів, це стало великою трагедією.
Мені здається, що це просто ніколи не має повторюватися у майбутньому.
Тому Дам’ян абсолютно слушно пропонує, щоб усі молоді люди вчили історію, були обізнані, пам’ятали про те, що було раніше, аби не допускати цього у майбутньому.
Моубожата також впевнена, що з якого боку про війну не розповідали б, це має бути для всіх наукою. Натомість необхідно робити все можливе, аби це не повторювалося знов.
Друга світова війна – це такий досвід, який має дати нам розуміння того, що це не можна більше повторювати ніколи.
Крім того, жінка впевнена, що жодні війни не можна порівнювати одна з одною. Ні першу, ні другу, ні ту, що зараз відбувається.
Війна – це трагедія для всіх, для цивільних і для солдатів. Війна є війна, і кожна несе за собою жертви.
Однак Веслав впевнений, якщо було б необхідно зараз захищати свою батьківщину, він би точно пішов воювати. Попри усі розповіді його діда.
Він багатьма історіями поділився з онуком, але одна вразила найбільше — про бомбардування німцями лікарні у перший день війни. Веслав навіть переповів про це своїм дітям і надалі намагається ділитись з ними різними історичними фактами, хоч їм про це розповідають і в школі.
Ми не бажаємо такого нікому. Пам’ятаю, як мій дід говорив уже в старості, що нема нічого гіршого за війну та голод.
Тому Веслав вбачає схожість між подіями у 40-роках у Польщі та сьогоденням України.
Поляки розуміють, що таке “російський мир”, вони й самі були довго в окупації та ніяк інакше своє радянське минуле не можуть називати тепер. Багато хто впевнений, що якби не росіяни, то Польща розвивалася б у десять разів швидше, це ж саме стосується й України.
Веслав говорить:
У вас так само є багато місць, які зруйнувала російська армія. Нам німці стерли з лиця землі Варшаву. Ми бачимо всі ці відео з України зараз, і це дуже схожі ситуації.
Однак кожен з героїв історії впевнений – керувати українцями росіянам не вдасться, тому їх плани та надії марні. Крім того, увесь світ значно сильніший і тепер точно не дозволить ображати Україну.
Вони й досі думають що зможуть керувати світом. Але у них не вийде, абсолютно. Якщо використають ядерну бомбу, то не буде і самої Росії.
Нагадаємо, раніше ми розповідали історію бабусі, що врятувалася з Азовсталі.