Один постріл — п’ятнадцять ворогів: історія танкіста Олександра з 36-ї бригади

Юлія Хоменко редакторка сайту
Один постріл — п’ятнадцять ворогів: історія танкіста Олександра з 36-ї бригади

Фото до: Один постріл — п’ятнадцять ворогів: історія танкіста Олександра з 36-ї бригади

Командир танкової роти 36-ї окремої бригади морської піхоти Олександр розповів, як зупиняв штурм одним пострілом, прикривав евакуацію поранених і боровся з морем дронів на передовій.

Для нього танк — не просто машина, а символ сили, відповідальності та підтримки піхоти. Його історію опублікувала прес-служба бригади.

Від мрії до передової

Ще у 2022 році Олександр намагався потрапити до війська, але не пройшов відбір. Наступного року повернувся — і з того моменту розпочався його бойовий шлях.

Я завжди думав: що є могутніше за танк? Літаків небагато, а танків більше. Тож вирішив: піду в танкісти, — усміхається він.

З того часу пройшов Херсонський, Харківський і Курський напрямки. Каже, що робота йому справді подобається — особливо той момент, коли постріл означає допомогу піхоті.

Перші виїзди не здавалися страшними — бо ще не знаєш, що там буде. Але з часом, коли бачиш наслідки боїв, відчуття змінюються.

Раніше можна було їхати з відкритими люками, тепер доводиться повністю закриватися. Дронів стало набагато більше — справжнє море, — пояснює командир.

Один постріл — і 15 ворогів менше

Олександр згадує епізод, який запам’ятався на все життя:

У бліндажі було близько 15 противників. Один постріл — і влучив точно. Повезло з прицілом. Це було вражаюче.

Фото: 36 окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського

На Курському напрямку його машина вийшла з ладу під час бою.

Система заряджання відмовила, довелося стріляти вручну з кулемета, — каже він.

Попри це, залишився на позиції — прикривав евакуаційну машину з пораненими.

Я розумів: треба забрати наших. Якщо можу прикрити їх бронею — зроблю це, — говорить командир.

До роти Олександра кожен прийшов свідомо

У роті Олександра немає випадкових людей.

У нас немає тих, кого запхали в танк. І я ніколи не залишаю екіпаж сам на сам із боєм — завжди поруч, — додає він.

Командир зізнається: найбільше він мріє не про славу, а про те, щоб урятувати якомога більше побратимів.

Хочу, щоб було менше втрат серед нашої піхоти. Це — найголовніше.

Головне фото: Скріншот.

Раніше ми розповідали історію бійця Кирила — чоловіка, який, маючи нуль бойового досвіду, пішов захищати країну й особисто звільняв своє рідне село на Херсонщині.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!