19-річний студент Максим Луцик відразу після повномасштабного вторгнення в Україну призупинив навчання в університеті й пішов воювати.
Минулого тижня Максим здійснив важку подорож з лінії фронту на Донбасі, пересуваючись вночі, щоб уникнути артилерійського вогню. Хлопець забирав припаси для свого підрозділу. Він розповів, як це — воювати з росіянами.
Війна на сході
Протягом трьох тижнів Максим і його товариші боролися в Бахмуті, щоб зберегти контроль над позицією, яку вони назвали Сербером, після того, як приручили маленького песика. Це сталося на зруйнованому колишньому заводі в Рубіжному.
— Це було, як пекло. Не було хороших позицій для оборони. Ми були в окопах, іноді в укриттях з радянських часів, у пожежній частині, — розповідає Максим.
За його словами, його підрозділ обстрілювали танки близько 25 разів.
Там загинув один із моїх друзів і, можливо, 10 чи 15 хлопців отримали серйозні поранення, — згадує студент.
Як все почалося
Максим, що вивчає біологію, разом зі своїм другом Дмитром, який навчається на економічному, записалися у солдати на початку березня.
Тоді вони чекали на лютому морозі разом з такими самими юнаками, поки їх відвезуть до навчального центру. У березні двоє друзів, і всі українці адаптувалися до умов війни. Вже тоді Максимові слова звучали занадто по-дорослому, як для його віку.
— Ми не можемо зустрічатися з нашими дружинами, нашими подругами, з дітьми.
Ми не можемо займатися своїми справами, як це робили до вторгнення. Але всі розуміють, що зараз у нас важливіша місія.
І ми продовжимо займатися бізнесом, підростають наші діти. Ми будемо багато разів цілувати своїх дружин і подруг, але після війни, — казав Максим.
Попри подекуди вдале просування російської армії Максим зберігає залізну рішучість боротися. Його друг Дмитро, який воював у битві за Київ, залишається в столиці.
— Поки треба триматися, ми готові замерзнути в окопах, втратити слух. Ми готові навіть померти там, але ми виграємо стільки часу, скільки потрібно всьому цивілізованому світу, щоб перемогти Росію невійськовими шляхами, — каже Максим.
Що думає про боротьбу з ворогом
Проте сам вважає, що з президентом РФ неможливо домовитися.
— Я думаю, що з Путіним не можна домовитися. Путін розуміє лише мову куль, крові, військових злочинів тощо, — говорить студент.
На початку року Максим займався молодіжною політикою в Києві та влаштовував концерти, нині він солдат зі зброєю в руках та не знає, як відповісти на питання, чи змінила його війна.
— Я навіть зараз не можу точно відповісти, тому що дуже важко зрозуміти, що деякі твої друзі загинули у тебе на руках. Важко жити з цим фактом…
Коли ми виїжджали з Рубіжного, було важко нам зрозуміти, що ми програли битву за цей завод, за одне з ключових міст Луганської області, — ділиться 19-річний юнак.
Реакція батьків
Ще в березні батьки Максима не знали, що саме він робить у військовій формі.
— Тепер мої батьки розуміють мене на 100%. Я намагаюся телефонувати їм щоразу, коли можу. Мама прислала форму для мене та моїх братів, — розповідає хлопець.
Батько Максима хотів вступити до ТрО в Сумах, але його не взяли, бо чоловікові вже 65 років. Проте не здавався, і навіть хотів приєднатися до підрозділу сина.
Вони мене розуміють. Вони підтримують мене морально та фінансово, — каже Максим.
Студент Максим перетворився на фронтовика та вірить у місію свого життя.
— Ми боремося за свободу всього світу, всього цивілізованого світу. І якщо хтось думає, що це українсько-російська війна — це не так. Це війна світла і темряви між Росією і всім світом, — наголошує Максим.
Не тільки студенти стали до лав ЗСУ, а й викладачі. Раніше ми розповідали історію Федора Шандора, що проводить лекції прямо з окопів.