З 2014 року нашу країну боронять від росіян тисячі чоловіків та жінок. Вони покинули усе та пішли захищати Україну.
Настя на псевдо Кара — зв’язківиця на Бахмутському напрямку. До початку повномасштабного вторгнення дівчина була імейл-маркетологинею у Києві.
— Я просто пішла, бо знала, що зможу навчитися і бути корисною. Не хотілося тікати, коли додому увірвалися вбивці-мародери-ґвалтівники, — розповідає дівчина.
Початок повномасштабної війни
У ніч на 24 лютого дівчина була вдома зі своїм нареченим, а зранку мала йти на роботу. Та о 5-й ранку їй зателефонував брат і сказав: “Прокидайтеся, збирайтеся, війна почалась”.
— Зібралися ми швидко, наплічники були складені ще задовго до початку війни. Я сіла у машину, підрізала нігті під корінь. Потім заїхали до мами, попрощалися, віддали равлика — нашого домашнього улюбленця — та поїхали у військкомат.
Кара розповідає, що тоді ще не знала, чим займатиметься в армії, та розуміла, що робитиме все, щоб росіян не було на нашій землі.
Життя на фронті
У перші тижні повномасштабної війни дівчина видавала зброю. Вона пригадує, як на третій день до неї прийшов хлопець та попросив замінити його ручний кулемет на полегшений автомат. На її питання: “Чому?” він, ніби соромлячись, прошепотів, що в нього протез ноги і йому важко по лісах бігати за росіянами з кулеметом. Автомат чоловікові видали миттю, а вона ж вкотре переконалася, що з такими людьми нас не перемогти.
Зараз Кара зв’язківиця.
Її завдання полягає у створенні кодплаги для різних підрозділів, враховуючи, хто з ким має спілкуватися.
Також вона займається прошивкою радіостанції, знаходить та купує необхідні запчастини, конектори, антени тощо.
Фото: Благодійна організація Землячки
Дівчина пригадує, як уже під Бахмутом точилися важкі бої і їй повідомили, що її друг загинув.
— Навкруги люди, волю емоціям давати не можна. До того ж іще втратили радіостанцію, тому терміново потрібно було сідати за нові кодплаги, змінювати ключі, перепрошивати.
Та всередині була така порожнеча.
Їй знадобилося кілька хвилин, щоб узяти себе в руки та нагадати собі, що там також чиїсь близькі та друзі, яким необхідний зв’язок. Кара поринула у роботу. А за годин п’ять дівчині повідомили, що друг живий, з важкою контузією, але головне, що живий.
До побуту дівчина швидко звикла. Каже, що душу у них немає. Та раз в один – два тижні вони їздять у місце, де є душ і навіть бойлер. Дуже допомагають сухі душі, сухі шампуні та вологі серветки.
Найбільше не вистачає вільного часу з чоловіком і наших прогулянок у вихідні.
— Мрію про родинні веселі посиденьки у батьків удома та сумую за своїми прекрасними колегами.
Раніше ми розповідали історію шляху українського захисника з Бахмута на власне весілля.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!