Астрономи зазирнули Сонцю прямо в обличчя і побачили там те, що раніше було приховано від людських очей. Завдяки найпотужнішому у світі сонячному телескопу імені Даніеля К. ноуї, розташованому на вершині гавайського вулкана, ми отримали кадри нашої зірки з рекордною роздільною здатністю. Те, що раніше здавалося розмитими золотистими плямами, виявилося бурхливим океаном плазми з деталізацією до 20 кілометрів.
Ці знімки — не просто красиві шпалери для робочого столу. Вони можуть стати ключем до розгадки однієї з найбільших головоломок космосу: чому зовнішня атмосфера Сонця (корона) у сотні разів гарячіша за його поверхню.
Золоті стільники розміром із Францію
Поверхня Сонця на нових фото нагадує розплавлене золото або гігантські бджолині стільники. Кожна така клітинка (гранула) за розміром приблизно як Франція. Гаряча плазма підіймається в центрі цих гранул, охолоджується і стікає назад у темних проміжках.
Раніше телескопи могли розрізнити об’єкти розміром від 30 км, але DKIST перейшов межу у 19-20 км. Для зірки, яка знаходиться від нас за 150 мільйонів кілометрів, це неймовірна точність.
Моя перша реакція була: Ого, як ми взагалі можемо бачити настільки дрібні структури? Це те, чого ми ніколи не бачили за всю історію спостережень, — ділиться враженнями астроном Девід Курідзе, один із авторів дослідження.
Сонячні хвилі та ефект сковорідки
Головна сенсація дослідження, опублікованого в журналі Nature, — це виявлення так званих нестійкостей Кельвіна-Гельмгольца. Уяви собі хвилі, що закручуються в спіралі на поверхні океану, коли дме сильний вітер. На Сонці відбувається щось схоже: швидкі потоки плазми труться об повільніші, створюючи гігантські вихори.
Саме ці вихори можуть пояснити парадокс сонячного багаття. Уявіть, що ви відходите від вогнища, а вам стає спекотніше. На Сонці все саме так: поверхня має температуру близько 6 000°C, а корона над нею розігріта до мільйонів градусів.
Науковці з’ясували, що ці маленькі вихори закручують магнітні лінії Сонця, наче коси. Коли напруження стає критичним, лінії лопаються або перебудовуються, викидаючи колосальну кількість енергії. Ця енергія і розігріває атмосферу до неймовірних температур.
Чому це важливо для нас
Сонце — це не просто лампа в небі, а непередбачуваний реактор. Сонячні спалахи та викиди маси можуть підсмажити супутники, вивести з ладу GPS і навіть спричинити глобальні вимкнення електроенергії на Землі.
Розуміння того, як народжуються ці вихори та як вони передають енергію, дозволить нам краще прогнозувати космічну погоду. Тепер, коли астрономи бачать найдрібніші деталі цього процесу, ми стали на крок ближче до того, щоб навчитися виживати в безпосередній близькості до нашої бурхливої зорі.
Астрономи зазирнули Сонцю прямо в обличчя і побачили там те, що раніше було приховано від людських очей. Завдяки найпотужнішому у світі сонячному телескопу імені Даніеля К. Іноуї (DKIST), розташованому на вершині гавайського вулкана, ми отримали кадри нашої зірки з рекордною роздільною здатністю. Те, що раніше здавалося розмитими золотистими плямами, виявилося бурхливим океаном плазми з деталізацією до 20 кілометрів.
Ці знімки — не просто красиві шпалери для робочого столу. Вони можуть стати ключем до розгадки однієї з найбільших головоломок космосу: чому зовнішня атмосфера Сонця (корона) у сотні разів гарячіша за його поверхню?
Золоті стільники розміром із Францію
Поверхня Сонця на нових фото нагадує розплавлене золото або гігантські бджолині стільники. Кожна така клітинка (гранула) за розміром приблизно як Франція. Гаряча плазма підіймається в центрі цих гранул, охолоджується і стікає назад у темних проміжках.
Раніше телескопи могли розрізнити об’єкти розміром від 30 км, але DKIST перейшов межу у 19-20 км. Для зірки, яка знаходиться від нас за 150 мільйонів кілометрів, це неймовірна точність.
— Моя перша реакція була: Ого, як ми взагалі можемо бачити настільки дрібні структури? Це те, чого ми ніколи не бачили за всю історію спостережень, — ділиться враженнями астроном Девід Курідзе, один із авторів дослідження.
Сонячні хвилі та ефект сковорідки
Головна сенсація дослідження, опублікованого в журналі Nature, — це виявлення так званих нестійкостей Кельвіна-Гельмгольца. Уяви собі хвилі, що закручуються в спіралі на поверхні океану, коли дме сильний вітер. На Сонці відбувається щось схоже: швидкі потоки плазми труться об повільніші, створюючи гігантські вихори.
Саме ці вихори можуть пояснити парадокс сонячного багаття. Уявіть, що ви відходите від вогнища, а вам стає спекотніше. На Сонці все саме так: поверхня має температуру близько 6 000°C, а корона над нею розігріта до мільйонів градусів.
Науковці з’ясували, що ці маленькі вихори закручують магнітні лінії Сонця, наче коси. Коли напруження стає критичним, лінії лопаються або перебудовуються, викидаючи колосальну кількість енергії. Ця енергія і розігріває атмосферу до неймовірних температур.
Сонце — це не просто лампа в небі, а непередбачуваний реактор. Сонячні спалахи та викиди маси можуть підсмажити супутники, вивести з ладу GPS і навіть спричинити глобальні вимкнення електроенергії на Землі.
Розуміння того, як народжуються ці вихори та як вони передають енергію, дозволить нам краще прогнозувати космічну погоду. Тепер, коли астрономи бачать найдрібніші деталі цього процесу, ми стали на крок ближче до того, щоб навчитися виживати в безпосередній близькості до нашої бурхливої зорі.
Читай також, що таке метеорит та в чому різниця між метеороїдом та метеором.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!