92-річний Віктор Лопата з Лисичанська бачив три війни, але такої жорстокості, яку вчиняють нині росіяни на нашій землі, за все своє довге життя не зустрічав.
Чоловік усе життя прожив у Лисичанську — працював на шахті, на содовому заводі, машиністом електротяга. І не думав, що на схилі віку доведеться знову переживати страшні часи.
Перші три тижні повномасштабного вторгнення він з родиною просидів у підвалі свого будинку, та більше сил терпіти не стало — вирішили рятуватись. На той час в місті вже не було ні води, ні світла, ні газу.
Віктор Семенович з дружиною до останнього вагались — не хотіли покидати свій дім. Та зрештою із собою прихопили лише документи та під обстрілами ледве втекли від навіжених росіян.
З Лисичанська до Краматорська літню пару везли у “швидкій”. А тоді сіли в потяг і приїхали на Волинь, де живуть уже півроку.
Тут нас прийняли, як рідних. Ми й не сподівались, що так буде. Нас розселили по кімнатах ліцею, де дітвора мала вчитись. Давали сніданок, обід і вечерю, — ділиться дідусь.
Нині веселого дідуся в селі знають усі — у громаді він став справжньою місцевою зіркою: грає на гітарі, співає українських пісень і танцює.
Та Віктор Семенович вірить, що вже скоро наші воїни виженуть усю нечисть з України, зокрема з його рідного Лисичанська, і він зможе повернутись додому. І запевняє, що точно дочекається нашої перемоги.
Їх просто треба бити так, щоб шкіра на них тріщала. Ось так їм треба, щоб дійшло до їхніх мізків, — каже переселенець.
Окупація Северинівки росіянами, що у Київській області, призвела до масштабних руйнувань села та людських жертв. Пенсіонер Віктор Кріт розповів про пережитий полон у загарбників та знущання нелюдів.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!