З початку повномасштабної агресії Росії проти України багато вітчизняних медійників: журналістів, операторів, ведучих, представників багатьох інших професій пішли добровольцями на війну або стали на захист інформаційного фронту.
У журналістів є правило — не брати до рук зброю. Адже зброя медійників — це камера, мікрофон та правда.
До Міжнародного дня солідарності журналістів ми розповімо про працівників медіа, які не тільки говорять правду, а й наближають перемогу України на фронті.
Понад 300 працівників різних медіагруп, які беруть участь у телемарафоні Єдині новини, після початку повномасштабного вторгнення приєдналися до ТрО та ЗСУ.
Один із них — режисер монтажу ТСН Іван Секач. Перед тим, як піти на фронт, він монтував новинні сюжети про війну, фільми та програми. В перші дні повномасштабної війни Іван пішов до військкомату, а звідти відразу потрапив на фронт. Там чоловік займається зокрема евакуацією поранених та загиблих.
Не змогла залишатися й вдома журналістка ICTV з позивним Аляска. Дівчина потрапила в штаб Жіночого ветеранського руху, від нього потрапила на фронт як парамедик.
А оператор Суспільного Сергій отримав позивний Журналіст, адже намагався не тільки воювати, а й усе фіксувати як доказ. На фронті чоловік отримав контузію та потрапив до лікарні.
А журналісти програми Вікна-новини постійно ведуть репортажі з різних точок України та світу. Наприклад, Марія Малєвська розповідає про події на Харківському напрямку. Артем Сорокін розповідав, що відбувалося у звільнених районах Київщини. Андрій Почтєв розповідає про події на Запорізькому напрямку.
На жаль, дехто з наших колег не повернувся з бою чи з редакційного завдання.
Вони розуміли всі ризики своєї боротьби та роботи на війні, але продовжували показувати світові правду про звірства російської армії в Україні.
Одним із перших загиблих медійників був оператор Євгеній Скакун. 1 березня його та ще чотирьох цивільних вбила російська ракета, яку випустили по київській телевежі.
Позивний Журналіст був й в Олександра Махова, він один із 13 медійників, які загинули за перші 100 днів війни зі зброєю у руках. Олександр працював військовим кореспондентом, а у 2015 пішов добровольцем на фронт. Згодом повернувся до журналістики, але з початком повномасштабної війни знову взяв до рук зброю.
У середині березня з’явилася інформація про перших розстріляних іноземних журналістів. В Ірпені розстріляли кореспондента The New York Times Брента Рено. Від артилерійського обстрілу загинули П’єр Закжевський та Олександра Кувшинова, ракета вбила й Олександру Бауліну – російську журналістку, якій через тиск довелося виїхати зі своєї країни.
А продюсерку Радіо Свобода Віру Гирич просто у власній квартирі у столиці вбила російська ракета.
Російські військові навіть не зважали на вік. На Донеччині вони увірвалися у будинок 78-річного Євгенія Баля, знайшли світлини з українськими морпіхами та членські квитки Союзу письменників та журналістів. Євгенія жорстоко побили, після чого він помер.
Неозброєного фотографа Макса Левіна окупанти цинічно застрелили двома кулями. Він співпрацював зі світовими медіа, говорив, що йому хочеться чесно показувати те, що відбувається. У середині березня він зник на Київщині, коли поїхав документувати наслідки російського вторгнення.
Кожен з медійників, що загинув на війні, розумів ризик, але намагався донести світові правду про російське вторгнення. Кожного з них ми пам’ятатимемо!
Раніше ми розповідали історію воєнкора Сергія Ваганова. Його очима весь світ бачив прифронтовий Маріуполь останніх років — світлини Сергія потрапляли в рейтинги найкращих у світі. Він розповів, як йому вдалося втекти із Маріуполя.