Вчителька української мови та літератури Тетяна Коробоненко, перебуваючи в окупації, дистанційно вчила дітей і не боялась говорити з росіянами рідною українською мовою. Але страх за сім’ю та постійні обшуки змусили залишити домівку.
Пані Тетяна пригадує, як під гул ворожих танків вже в окупації викладала свій предмет. Щоденно педагогиня підключала учнів до онлайн-уроків і вчила української мови. І навіть в перший день повномасштабної війни вона готувалася до тематичного уроку — дня народження Лесі Українки.
Понад 20 років Тетяна Володимирівна викладала українську у Білозерській школі. Тепер її класний кабінет — суцільні руїни. Росіяни знищили все, що вчителька готувала для своїх уроків десятиліттями. Вдалося зберегти лише домашню бібліотеку.
Я всю свою бібліотеку сховала у підвал, накривши сміттям, так сказати: якісь були банки та склянки, якийсь мотлох, — розповідає вчителька української мови та літератури Тетяна Коробоненко.
Майже два місяці окупації Тетяна Володимирівна спілкувалась українською. Та боялась не за себе, а за учнів. Аби дітей та їхні родини не переслідували за мову.
Зараз Тетяна Коробоненко викладає у Вінниці, де знайшла прихисток. Разом з іншими вчителями допомагає ЗСУ. Бо коли почалась велика війна, ця школа перетворилася на волонтерський центр. Тут і досі працює майстерня на підтримку захисників. Допомагають тут і вчителям, яких війна змусила залишити свої домівки.
Тетяна Коробоненко каже, що на своїх уроках намагається завжди пояснювати дітям, наскільки українці сильна та прекрасна нація.
Я їм кажу, в українській мові є слово “любити”, а є слово “кохати” — кохати дружину, кохати чоловіка, а любити можна книжку, борщ. Це вже відрізняє нашу мову від російської, — розповідає вчителька.
Нагадаємо, раніше ми розповідали про трьох братів з Донеччини, що зараз воюють на Харківщині.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!