За вісім років окупації російська влада перетворила деяких жителів Донбасу на покірливих та безвільних людей. Їх спочатку силоміць мобілізують, а потім безжально кидають на українські позиції, наче гарматне м’ясо.
Ті, кому щастить вижити чи потрапити у полон, щосили відхрещуються від будь-яких зазіхань на державність своєї справжньої Батьківщини та мріють лише повернутися додому, до дружин та дітей.
Полонений з Донеччини охоче розповів про діряву амуніцію “ополченців” та обман з обіцяними грошима за бої.
43-річний Василь з Донеччини працював у Донецьку будівельником. 25 лютого його силоміць забрали до війська просто посеред вулиці.
Посадили в автобус, забирали з “наливайки” людей. Перевірили документи, посадили в автобус та поїхали, — розповідає Василь.
Згодом, каже теперішній полонений, їх перекидали з місця на місце в тилу, де він із поплічниками стояв з автоматом на блокпостах та доглядав автівки. Харчів, жаліється, було обмаль, амуніція — хоч плач.

— Підготовка… Яка підготовка? Дали патрони й банки. По банках стріляли. Шоломи дали 1945-го року й більше нічого. Плащ-намети, шоломи, протигази — це все було в речмішку.
Привезли бронежилети… Не знаю, скільки в них людей померло, вони без заліза взагалі були, — розповів полонений.
Та ще й обіцяних грошей, обурюється Василь, не заплатили.
— Обіцяли 76 тисяч, а дали по 20 тисяч за три місяці, — каже чоловік.
На передовій Василь пробув лічені години: заблукав у лісі, потрапив під обстріл, отримав контузію та випадково натрапив на українські позиції.
Тепер Василь полонений, та, принаймні, живий. Найбільше чоловік мріє повернутися до дружини й трьох дітей. Але коли й чи вдасться це взагалі — вирішуватиме суд. Щодо Василя порушено кілька кримінальних проваджень, зокрема, державна зрада, яка передбачає довічне ув’язнення.
Тим часом російські військові жаліються рідним на десятки й сотні смертей побратимів, причому самі по них і стріляють. Про це вони розповідають у перехоплених розмовах від СБУ.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!