Київське водосховище, або, як його ще називають у народі — Київське море: воно завжди манить містян на відпочинок, ближче до сонця та піску. Воно ж стало шляхом порятунку для багатьох жителів навколишніх від водосховища сіл — місцеві риболови доставляли їжу в ті місцевості, які були під окупацією російських військових.
Історія про людяність під час війни
24 лютого власник риболовної бази Заміокулькас прокинувся раніше, аніж зазвичай. Костянтин Головко чув рев гелікоптерів. Він ще не знав, чиї вони: українські чи російські.
Їх було так багато: 150 десь. Один пролетів прямо над головою.
Усі вони летіли у напрямку Києва. Чоловік сів у авто та їхав прямо за ними — у столиці була дружина. Після доправлення жінки до безпечного місця, Костя повернувся до своїх плавнів та собаки.
— Бо у мене тут все рідне: кожна травинка, кожне дерево і пташка. Я тут з 2008 року. І хлопці мої теж нікуди не збиралися тікати — вони всі сміливі.
Це було на правому березі Київського моря.
А на лівому уже проходили колони російської військової техніки — окуповували одне село за другим, нищили все на своєму шляху.
— Ми спостерігали, як росіяни криють наших військових Градами. А вночі — це взагалі було “фаєршоу”, — ділиться Костянтин, — до його бази росіяни так і не дійшли, але села, що лишалися по той бік води, залишилися відрізаними від світу.
Герої часу на роздуми не мають
У селищі Страхолісся, що з лівого боку Київського водосховища, вагітна жінка от-от мала народити. Село не було окупованим — росіяни сюди не дійшли, — але виїхати звідси було неможливо. Тож рибалки щодня припливали до непримітної бухти поблизу Страхолісся та забирали звідси всіх, хто бажав.
Так було і з Тетяною: рибалки водою вивезли жінку на дев’ятому місяці вагітності з оточеного окупантами села.
Лід тільки зійшов, а ми пливли 76 кілометрів на годину.
Мешканка Страхолісся Олена Алієва розповідає: жінці потрібно було робити кесарів розтин.
— Ми надягнули їй рятувальний жилет, хоча усі — і вона також, усвідомлювали: якщо човен перевернеться чи щось трапиться — у крижаній воді не виживе ніхто.
Але жінка разом із ще декількома дачницями дісталася пункту призначення попри лід, холоду, небезпеку та росіян. Таня народила сина, її супутниці — обійняли рідних у Києві, а рибалки-герої почали вивозити людей з окупованих та відрізаних від світу сіл.
Один із рибалок Андрій Бушуєв розповідає, як це було.
Під прицілами окупантів вони пропливали на шаленій швидкості тричі на день: врятували понад дві тисячі людей.
Усіх цих людей рибалки привозили до Костянтина на базу. А той уже годував, одягав та автобусом відвозив до Києва. У відрізані та окуповані села вони привозили гуманітарну допомогу від волонтерів.
Олександр Дворянец — інший рибалка, який також вивозив людей з окупованих територій. Каже: не всім так щастило, як їм з Андрієм. Багато рибалок росіяни брали в полон та кидали у льохи та погреби. Деяким рибалкам військові РФ прострелили мотор на човнах, аби ті не їздили та не допомагали людям.
Операція Нептун
Одного дня Костя побачив, як з великої води у його плавні заходили човни. Рибалки завжди попереджали, коли везли людей до Костянтинової бази. Цього ж разу все було інакше.
Чоловік перекинув бронежилет через вікно, аби ним прикритися та прицілився із гвинтівки. На берег висадилося шестеро осіб — ДРГ, пояснює Костянтин.
Я знав, що мене розстріляють. Тому я вистрелив першим.
Я випустив дві кулі, аби зрозуміти, чи будуть у відповідь також стріляти. Але почув із човнів: Паляниця!
Це були свої.
Того місяця до його бази везли людей з усіх усюд: знали, що тут їх точно приймуть. А вже за тиждень Костянтин сказав місцевим рибалкам готувати якнайбільше човнів. За наказом військових.
— Сказали, що треба буде перекинути людей. Не повідомляли скільки та куди. Тож я робив свою справу.
За кілька годин на базу Кості приїхало сотні добровольців: Карпатська Січ, Азов, Айдар. Всіх їх треба було перекинути у ворожий тил.
Вісім човнів з українськими військовими рушили назустріч ворогу. Одним із них кермував і Олександр Дворянець.
Ми не знали, що нас чекає попереду. Хлопці лише час від часу зтискали у руках автомати.
Операція пройшла успішно — українські військові вдарили окупантів із тилу.
Боялися, але не відмовлялися
Рибалки неохоче згадують ті події та кажуть — свою роль у цій операції не розцінюють як щось героїчне.
А якщо всі будемо боятися та сидіти вдома? Хто чим міг, тим і допоміг.
І таких історій в нашій Україні безліч: повномасштабна війна з Росією оголила не лише нашу зброю, а й героїзм кожного громадянина держави. І кожен з нас просто виконує свою роботу, як от водолази із Військово-Морських Сил України. Бо кожен боронить рідний клаптик землі від російського імперіалізму.
Нагадаємо, що у Вікна-новини є свій Telegram. Підписуйся та читай найцікавіше!