Силу волі та духу легко доводити, коли ти — здоровий. Ще легше — зневіритися, коли ти втратив кінцівку і відчуваєш себе безпомічним. Але наші поранені на війні захисники в лікарняних палатах, а потім — у мирному житті, не перестають дивувати.
Протези “приручають” за кілька місяців і надихають інших. Коломиянин Юрій Фурик був стрільцем у піхоті 128 гірсько-штурмової бригади. Спочатку воював у Херсоні, потім — у Бахмуті та Соледарі.
Під час боїв під Соледаром отримав важке поранення. Уламок засів у нозі, інший — у руці. Після ампутації ноги чоловік повернувся до роботи, бо до служби — тренував юних гімнастів.
Сам Юрій називає себе “глибоко цивільною людиною”, однак каже: те, що відбувалося у перші дні повномасштабного вторгнення, додало впевненості його дій.
— Я пішов до ТрО на третій день повномасштабного вторгнення. Туди я не потрапив, тоді подався до військкомату й одразу опинився в ЗСУ.
На війні завжди складно. Не було там нічого доброго. Я переконався у правдивості вислову, що немає нічого гіршого за війну.
Своє поранення чоловік отримав під час третього виходу “на нуль” у Соледарі. Юрій Фурик пережив чотири операції, а рішення про ампутацію кінцівки далося йому надзвичайно важко. Однак, каже: іншого варіанту не було, бо лікарі вже не могли відновити кровопостачання до кінцівки.
— Найщасливішими моментами для мене були операції. Бо я не відчував болю, — зізнається чоловік.
Юрій одразу вирішив, що жити далі — просто необхідно. Вже на 18 день після ампутації він займався у реабілітаційному центрі.
Іншому військовому, який захищав нас від окупантів, лікарі таки змогли врятувати ногу: читай про історичну операцію на судинах в нашому іншому матеріалі.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.