Майстер спорту міжнародного класу — він за життя став чемпіоном і героєм. Мріяв після Перемоги над окупантами навчати дітей бойового мистецтва. З семи років присвятив себе бойовому самбо та дзюдо, чемпіон Європи з універсального бою.
Вадим Зеленюк — майор окремого загону спеціального призначення Омега Національної гвардії України. Він загинув, захищаючи свою країну у серпні на Донецькому напрямку. Але до смертельного поранення Вадим встиг знищити дві ворожі БМП разом із екіпажем та один із перших кинувся назустріч противнику.
Побратими Вадима Зеленюка певні: за свою мужність і самовідданість герой заслуговує на вищу нагороду — і подали його посмертно на орден Золота зірка.
У спогадах про Вадима його бойовий товариш каже: хлопець мав залізний дух та не боявся ні смерті, ні росіян.
Коли почався сильний артобстріл, то росіяни накривали вогнем усе: бо вони зрозуміли, що там є щось, що палить усю техніку і вбиває всіх їхніх військових. Вийти в той момент шукати БМП — це треба мати сталевий дух.
Вадим перетворював на мотлох танки та БТРи окупантів, які потім стали експонатами на Хрещатику на День Незалежності. А ще він завжди піклувався про своїх побратимів.
Його бойовий товариш на псевдо Хан розповів про один із таких випадків:
— Почалася сильна злива, а дощовиків немає — я в футболці, мене аж трусить. Вадим кудись відбіг, а потім дав свій бушлат. Сам же залишився в тонкій куртці.
Герой Вадим Зеленюк
Хлопець мріяв потрапити до загону спецпризначення Нацгвардії. Ще змалку він вирізнявся наполегливістю, тож обрав один із найважчих видів спорту — бойове самбо та дзюдо. У рідному Красилові не пропускав жодного заняття. Тренер Олександр пригадує: одразу відчув, що цей хлопець — справжній боєць.
У нього такі якості одразу проявлялись — спортивна воля, він міг добиватись перемоги в поєдинку.
Понад півсотні медалей, нагороди та кубки й безліч фотографій — це тепер згадка про героїчного сина. Батьки зі смертю не змирились і не можуть її прийняти. Хоча знають — їхній сильний Вадим цього б не зрозумів. Бо змалечку був самостійним, відповідальним і дуже добрим.
Самостійно обрав і професію — закінчив академію внутрішніх справ. Після Майдану офіцер внутрішніх військ з 2014 року був на Сході, захищав кордони України.
У родині знали — з початком повномасштабної війни їхній Вадим точно буде в найгарячіших точках.
Сестра Юлія та мама Ніна розповідають: чоловік міг пити воду з калюжі та поспішати на евакуацію місцевих жителів. Встигав усе й усюди — ніхто не розумів, як саме.
Він обіцяв нам, що буде перемога.
Своєю мужністю Вадим точно наблизив Перемогу, але, на жаль, не дочекався її. У серпні загинув як герой у бою з російськими окупантами. Але до смертельного поранення встиг знищити дві ворожі БМП разом із екіпажами, тож і рідні, і побратими Вадима впевнені — хоч і посмертно, він точно заслуговує на найвищу нагороду України — орден Золота зірка.
Про наших героїв потрібно говорити й зараз, й після війни, бо їхніми силами та життями знижується російська орда. Ще один Герой — Павло Познанський — вижив після Маріуполя та полону, бо знає, що ще потрібен цій землі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за новинами України та світу!