Героїзм та хоробрість українців не перестає дивувати, дедалі більше надихає та змушує пишатися нашим народом. Буча постраждала від російської навали, але її мешканці чинили опір окупанту з усіх сил.
Так, один із мешканців, 64-річний Валентин Дідковський, зупинив цілу колону ворожої техніки, яка наступала на Київ. Відтоді наступ ворога зі сторони Бучі припинився. Свою історію Валентин розповів Костянтину Рєуцькому для УП.Життя.
Минулого року Дідковський переніс інсульт, проте це не завадило йому вступити до лав тероборони напередодні повномасштабного вторгнення. Він стверджує: не хоче стояти осторонь, адже хвилюється за дітей та Україну.
Коли колони російської техніки зайшли в місто, українські підрозділи готувалися до бою з окупантами в Ірпені. Валентин єдиний, хто залишився в Бучі, та міг зупинити противника. Саме напередодні він попросив у підрозділу гранатомет та кілька гранат, мовляв, знадобиться.
27 лютого чоловік побачив, як повз його вікно їдуть росіяни. Гранатомет не зміг би знешкодити танк чи БТР, але Валентин не розгубився. Він поцілив у військовий бензовоз, який загорівся та завадив просуванню техніки росіян. Поки окупанти намагалися зрозуміти, звідки постріл, мешканець Бучі вже закидував їх гранатами.
Відповідь російських військових не забарилася — вони з БТРів розстрілювали будинок Валентина. Та чоловікову вдалося врятуватися, сховатися і скерувати на ворога українських військових.
— Я заховався за гараж, потім виламав паркан сусідів і побіг туди. Заховався у літній вбиральні. Почав телефонувати нашим на “Жираф”.
Десь через десять хвилин почали хлопці по них бити. Не знаю, чим саме били, але дуже великі вибухи були, — згадує мешканець Бучі.
Після такого погрому частина розбитої ворожої техніки рушила на Ірпінь, проте їх уже чекали бійці тероборони. Українці знищили два бронетранспортери та близько відділення солдат, ворог відступив у Бучу. Наступ на Київ з цього боку зупинився.
Валентин залишився у місті, спостерігав за позиціями ворога та здавав їх нашим військовим.
— Я сидів у висотці, у квартирі знайомого. Мені було видно весь район. Кожен рух росіян я передавав хлопцям.
Потім подумав, що окупанти мене шукатимуть. Так і трапилося, — згадує Дідковський.
Ворог почав шукати Валентина та інших бійців. Кількох партизанів розстріляли, тож чоловік вирішив приєднатися до свого підрозділу в Ірпені. Там він воював до звільнення Київщини й допомагав прибирати наслідки страшної окупації.
Валентин розповів, що був на Майдані під час Революції гідності. У 2014 році чоловік закрив свій бізнес та почав допомагати на передовій. Він був волонтером та возив амуніцію, продукти та те, що потребували військові, на фронт. Він і досі залишився у складі тероборони та патрулює місто. Стверджує: готовий іти на передову.
— Не треба тікати від армії. Хлопці наші гинуть. Люди мирні гинуть. А хто їх буде захищати? Покидати тероборону я не збираюся, здоров’я дозволяє — значить буду там. Скільки потрібно, стільки й буду. Треба буде — і на передову поїду, — каже Валентин.
ЗСУ допомагають від найстарших до найменших. Малеча не може воювати фізично, тож допомагає креативністю. Раніше ми розповідали історію Андрія Коваленка, який ліпить фігурки та донатить на армію.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!