Бути батьками завжди складно. На плечі матері та батька лягає відповідальність зробити з дитини впевнену в собі та ментально здорову особистість, яка зможе досягати успіхів та здійснювати свої життєві мрії.
Але зараз війна стомлює нас, робить менш чутливими, а також роздратованими. Це не може не впливати на наших дітей, які першими потерпають від зміни настрою та негативу, який відчувають батьки.
Часто не усвідомлюючи цього, ми говоримо фрази, які здаються невинними, але здатні вплинути на самооцінку дітей та їхнє сприйняття себе. Занижена самооцінка дитини, своєю чергою, ускладнює досягнення майбутніх цілей.
Що це за фрази та як уникнути їхнього вживання у побуті? Про негативний вплив батьківських слів та зауважень розмірковувала психотерапевтка фонду Голоси дітей Юлія Міцна в розмові з Українською правдою.
Занижена самооцінка дитини — як на її стан впливають фрази батьків
“Потерпи, це не смертельно”, “Від цього не вмирають”, “Хлопчики не плачуть”, “Плаксій”, “Це ще нічого, от у мене колись було…”
Це фрази-знецінення, які дають дитині зрозуміти: її проблеми, поганий фізичний стан та проблеми зі здоров’ям нічого не вартують для батьків.
— Дитина відчуває фізичний біль, їй погано, а батьки цього не відображають, намагаються удати, що це не має великого значення, це неважливо, цього ніби не існує. І тоді дитина запам’ятовує, що її здоров’я неважливе, що можна потерпіти, — відзначає Юлія Міцна.
Це часто призводить до того, що у дорослому віці людина нехтує власним здоров’ям, не звертається до лікарів та не піклується про себе. Бо з самого дитинства її переконали, що в інших буває гірше, тож не слід жалітися та шукати підтримки від інших.
Коли дитина говорить про те, що їй погано, батьки мають неодмінно звернути увагу на її скарги та розділити з нею цей негативний досвід. Спочатку треба звернути увагу на почуття — “Я бачу, тобі боляче”, “Дуже болить?”, “Як болить?”.
— Потім намагаємося підтримати, знайти вихід чи пообіцяти, що це скоро пройде, тож треба трішки потерпіти, — радить психотерапевтка.
У деяких ситуаціях не зайвим буде запитати дитину, як саме можна розв’язати проблему: обійняти, включити мультик, розповісти історію тощо.
А щоб уникнути надмірних сліз, можна дати дитині вибір: наприклад, чим саме цього разу обробити рану. Так вона відчує певний контроль над ситуацією.
Після пережитого обов’язково варто похвалити дитину, що вона змогла впоратися з цим болем. Це дасть дитині усвідомлення, що вона може впоратися з негативним досвідом та допоможе їй закріпити навички самоконтролю.
“Твоя поведінка мене вбиває”, “Я візьму собі іншу слухняну дитину”, “Я тебе не буду любити, якщо ти будеш так поводитися”, “Здам тебе в дитячий будинок”
Дитина потребує безумовної любові від найближчих людей. Але якщо вона постійно чує погрози та ультиматуми, вона вважатиме, що прихильність мами й тата постійно треба заслуговувати. Так формується думка, що сама по собі дитина не має цінності для батьків.
Спілкуватися з дітьми слід без загроз та шантажу. Натомість можна використовувати попередження, говорить Юлія Міцна.
— Коли батьки погрожують тим, що не здатні виконати, дитина звикає до цих пустих слів і просто їх ігнорує, вчиться не реагувати на слова дорослих загалом, бо вони обманюють. Попередження має бути таким, яке батьки справді можуть виконати й зроблять це. В такому разі діти вчаться усвідомлювати наслідки своїх дій, — додає вона.
Ситуації, де поведінка дитини не влаштовує батьків, слід обговорити окремо, аби дитина була готова до вказівок з боку батьків та розуміла, що від неї очікується.
“А от я у твоєму віці вже…”, “Твій брат може, а ти не можеш”, “Подивись, як у когось добре виходить”, “Так роблять погані дівчатка/хлопчики”
Ці фрази змушують дитину почуватися поганою та “дефектною”, бо батьки нею незадоволені, тим часом як хтось інший хороший і гарний. Батьки хотіли б, аби їхнім сином/донькою був хтось інший. Так формується занижена самооцінка дитини, коли її постійно порівнюють з іншими.
А порівняння на користь братів та сестер можуть спровокувати ворожнечу між ними та зіпсувати стосунки.
Батьки хочуть, щоб дитина мала поштовх до розвитку, тому мотивують її такими фразами. Однак насправді вона лише упевнюється у власній неідеальності.
— Уважно ставтеся до особистості дитини й помічайте кожен маленький успішний крок, відмічайте його, відображайте те, як дитина старається, як докладає зусиль, — радить психотерапевтка.
“Відчепись, я зайнятий (-а)”, “Зачекай”, “Потім”, “Не чіпай мене, я заморилася з тобою возитися”
Така поведінка формує усталену думку про те, що дитина не заслуговує на повагу, тому на її адресу можна грубіянити. Це привчає бездумно виконувати накази, адже є хтось більший і сильніший.
Варто завжди пояснювати дитині, чому зараз мама чи тато не можуть приділити увагу, а головне — додати, коли вони зможуть це зробити.
Відсутність окреслених рамок очікування та відсторонення породжує сильну тривогу у дитини. Так вона знову намагатиметься завоювати увагу батьків, випробовуючи їхнє терпіння.
Психотерапевтка радить використовувати так званий “принцип сендвіча”: почати з того, як сильно батьки люблять дитину, як вона важлива, потім висловити основне посилання, наприклад, що тато зараз дуже втомився і йому треба годинку відпочити.
Закінчити обов’язково потрібно певною альтернативою, чим у цей час зможе зайнятися дитина, а також конкретний час, коли тато зможе приділити їй увагу.
“Жаднюга”, “Завжди треба ділитися”
Це прямий шлях до порушення власних кордонів заради комфорту інших. Будувати гарні стосунки з іншими на основі відкритості та щедрості — непогано, однак в усьому має бути здорова межа.
— Варто розвивати емоційний інтелект дитини, нагадувати, що інколи їй самій хочеться взяти погратися чиєюсь іграшкою і дуже тішить, якщо дозволяють, — каже Юлія Міцна.
Не можна тиснути на дитину й змушувати щось віддати просто тому, що так треба. Адже дитина також має право на особисту власність, навіть якщо це просто іграшка.
Батьки мають розвивати емоційний інтелект, щоб дитина могла поставити себе на місце іншого, а також виховувати доброзичливість. Але так само важливо сформувати у дитини поняття про особисті кордони.
“Багато хочеш — мало отримаєш”, “Ба, чого захотів!”, “Мало чого ти там хочеш!”, “Яйця курку не вчать”
Ці фрази формують у дитини переконання, що її бажання й думка неважливі. Таким чином, вона не вчиться висловлювати свою думку та проявляти ініціативи, адже вірить, що почує лише насмішки та критику.
Це може вплинути й на успішність в школі, бо заважатиме відповідати на урок через страх сказати щось не те.
Натомість батьки повинні заохочувати дитину проявляти ініціативу. Потрібно дослухатися до думки дитини, враховувати її, особливо, якщо це стосується її життя, наприклад, вибір гуртка або нової іграшки.
Якщо наразі сценарій дитини не може бути втіленим у життя, варто докладно пояснити це, щоб у неї не виникало питань.
“Ти криворука (-ий)”, “Тобі нічого не можна довірити”, “Не вмієш — не берись”, “Руки з одного місця”, “Не лізь”, “Я краще зроблю сам (-а)”, “Що ти там копирсаєшся, я б вже давно все зробив (-ла)”
Діти, які чують на свою адресу такі фрази, виростають або інфантильними та нездатними взяти відповідальність, або пасивними й готовими передати ініціативу іншим.
— Дуже важливо своєчасно передавати контроль дитині за ті чи інші процеси, щойно вона стала до цього готовою. На жаль, найчастіше батьки не привчають дитину до самостійності своєчасно й поступово, виокремлюючи кожен процес, із яким дитина вже готова впоратись самостійно, — зазначає Юлія Міцна.
У певний момент життя батьки чекають відповідальності та рішучості від своїх дітей. Однак виникає питання — чи впоралися вони з процесом передачі потрібних для цього навичок?
Цей процес завжди складний та наповнений помилками, однак до нього варто вдатися, щоб навчити дитину самостійності та дати їй відчуття контролю над власним життям.
“Оце якби батько побачив, що ти витворяєш, ти б був вже покараний”, “Не куплю тобі морозива, ти не заслужив, бо балувався”, “Ще раз так зробиш — місяць без планшета”
Коли батьки не мають ефективної методики виховання дитини, вони вдаються до тактики погроз: позбавлення гаджетів, іграшок, цукерок та інших речей.
А також часто залякують іншим дорослим, який має “вирішити долю” дитини. Це інфантильна та слабка позиція, яка не додає балів батькам.
Такі рішення не вчать дитину бачити наслідки своїх вчинків, а лише залякують та демонізують батьків в її очах.
— Коли дитина щось накоїть, то покаранням часто може виступати просто наслідок цієї дії. Якщо ні, це все одно має бути щось в одній площині із провиною, аби не втрачався причинно-наслідковий зв’язок із вчинком, — каже психотерапевтка.
Як розвинути самооцінку дітей у правильний спосіб
Батьки говорять ці фрази не тому, що щиро бажають травмувати дитину. Проти них працюють старі установки радянського виховання, яке знецінювало людські почуття, і тим паче — почуття дітей.
Потрібно викорінювати ці шкідливі паростки радянського минулого, але якщо такі слова вже вирвалися — варто зупинитися, можливо, навіть перепросити й не продовжувати тиск на дитину.
— Вигадати заздалегідь, як краще відреагувати наступного разу на подібну ситуацію. Поступово нейронні зв’язки, які автоматично підкидають нам токсичні повідомлення, заміняться новими, здоровими. Від цього виграють всі сторони процесу, — певна Юлія Міцна.
Реакції батьків на прояви дитини із часом перетворюються на внутрішній голос, внутрішнього критика або внутрішню опору дитини.
Увага до особистості дитини, безумовна любов, чесність і доросла позиція батьків наповнять стосунки з дітьми радістю та виховають їх щасливими, впевненими дорослими.
Подеколи ми плутаємо поняття самоцінності та самооцінки. Як ці два поняття пов’язані між собою та яка між ними різниця — читай в матеріалі.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.