Суспільне Мовлення оприлюднило повний текст Радіодиктанту національної єдності 2026 під назвою Лист, який не закінчується, автором якого став письменник, ветеран російсько-української війни Артур Дронь.
Щорічна всеукраїнська акція відбулася у вівторок, 27 жовтня. Цьогоріч текст читали дві людини, що стало певним експериментом для організаторів події. Українці почули голос вчителя та популяризатора української мови Артура Пройдакова, а також виконавиці й засновниці книжкового застосунку UnderBooks Даші Астафʼєвої.
Читай у нашому матеріалі повний текст Радіодиктанту 2026 та перевіряй себе на наявність помилок.
Текст Радіодиктанту 2026
Написання Радіодиктанту 2026 традиційно відбулося на державне свято — День української писемності та мови.
Як зазначив Артур Дронь у коментарі Суспільному, найцінніше, що може дати мова кожному з нас — це можливість поговорити один з одним.
— Сказати щось дуже важливе, особливо, коли ми далеко одне від одного. А для таких слів у кожного є свої найважливіші адресати. У День української писемності та мови кожен учасник радіодиктанту зможе написати їм лист, який не закінчується, — сказав письменник.
Продюсерка Радіодиктанту Юлія Шелудько підкреслила, що цьогорічний текст є своєрідним фрагментом листування двох близьких людей, ці рядки одночасно про всіх одразу й про кожного та кожну зокрема. Лист, який не закінчується — про сокровенне, оскільки в буремні часи другорядне втрачає значення, зауважила продюсерка.
Повний текст Радіодиктанту 2026:
Лист, який не закінчується
Дозволиш написати листом? Виводити літери ручкою, чути шурхіт паперу, залишити чорнильний слід на пальцях — вічна романтика! Мова направду не знає меж: пишеш крізь пів хвилини й доби, держкордони й блокпости… Складаєш букви в абзаци, як різьбяр відшліфовуючи кожну деталь, а потім — слова мандрують часом.
Деколи вони схожі на нас: сходяться разом курйозно, але стають нерозлучними. Наприклад, люди кажуть: “міцно любити”. Уяви собі! Не “дуже”, не “гіперсильно”. Любити міцно. Ніби тримати за руку. Довго-довго обіймати. А інколи — прокидатися зранку і не знаходити поряд, але хоч-не-хоч розслонити штори в кімнаті чи розстібнути зеесушного спальника в бліндажі. Це також про міцну любов. Може, навіть найміцнішу.
Коли в теперішньому страшно, мова захищає нас — і то не впівсили, а намагаючись сконструювати майбутнє. Подивись: заховалося слово “останній”. Кожна зустріч відтепер крайня, навіть коли це суперечить правилам слововживання. Бо завжди буде наступна. Бо наша зустріч важливіша за будь-які правила.
І найголовніше: мова не тільки для всіх, а й для кожного. Якби навіть ці слова лунали різними голосами, а мільйон людей водночас записували їх, кожен думав би про когось особливого. Я — про тебе.
Ми зустрінемось попри всі правила. Вір мені міцно! Якщо мова непідвладна часопростору, то і лист цей не закінчується ніде й ніколи.
Я люблю тебе. Так є завжди.
Торік українці писали диктант під назвою Треба жити! авторства письменниці Євгенії Кузнєцової.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!