З першого погляду може здаватись, що вони живуть особливим життям у нереальному світі. Кожен день насичений тільки радощами, а біль та горе не торкається й кінчиків пальців. Та 24 лютого дало зрозуміти, що як зірки шоубізнесу, так і немедійні українці рівні перед очима війни та стикаються з однаковими проблемами на своєму шляху захисту свободи.
Не стали виключенням й співочий український дует та закохане подружжя Tamerlan&Alena Omargalieva. На початку повномасштабної війни їм вперше за довгий час довелось навчитись жити нарізно — Альона з сином жила у Польщі, а Тамерлан долучився до лав тероборони, аби боронити Україну від окупантів.
Alena Omargalieva в ексклюзивному інтерв’ю для Вікон розповіла, що допомагає творити в умовах повномасштабної війни, як це бути дружиною захисника і зберігати кохання за будь-яких умов, а також наскільки змінились власні пріоритети та цінності за останній рік. Тож, почнімо з музики та кохання, й плавно перейдемо до теми війни, підтримки та української мови.
Про ваше життя багато відомо з музичної точки зору. А звідки пішла ця любов до співу та музики загалом?
Я співаю з самого дитинства. Завжди знала, що буду співачкою.
Завжди знала, чого хочу. І добре, що мої батьки мене в цьому підтримували. Тому що для дівчинки раніше співати — це щось таке було “вийде, чи не вийде”.
Звичайно, дуже важко завжди пробиватися на велику сцену. Скажімо так, я брала участь у багатьох конкурсах та фестивалях, як і всі діти починали співати. Мені допомагали в цьому педагоги з вокалу.
Народилася я в місті Суми. Потім у дитинстві переїхала в місто Черкаси. Для мене це два рідних міста.
І вже в Черкасах я навчалася в школі, після дев’ятого класу вступила в тоді ще в училище естрадного та циркового вокалу на вокальний факультет. Зараз це вже академія. Звідти багато зірок випускаються. От і моє життя повністю музичне почалося там. А потім фестивалі та конкурси були, перемоги. Тому можна сказати, я все життя співаю.
Яка пісня найбільше запам’яталась, яку ви виконували ще до початку сольної кар’єри?
До речі, про це мало хто знає, що моя така коронна пісня — Чом ти не прийшов, як місяць зійшов.
З нею брала свої премії. Ми робили її на той час в сучасному аранжуванні та я завжди з нею виступала.
Взагалі співала на конкурсах багато пісень Тараса Петриненка. Я думаю, це знають ті, хто мене пам’ятає ще з дитинства. Співала Зорепадом летять дощі.
Взагалі люблю цього співака, автора. Мені здається, що зараз, мабуть, немає таких артистів. А його пісні завжди мені подобалися.
А якісь із тих пісень ви з коханим виконували разом?
— З Тамерланом, коли ми вже були в дуеті, наша перша україномовна пісня була Червона калина.
Зробили її в сучасному аранжуванні та вже у 2011 році в нас була така пісня (у репертуарі, — ред.). Ми її у своїй програмі виконували.
До речі, як ви познайомились з Тамерланом?
— У мережі, як і багато зараз людей так знайомляться. Він чув мої пісні та знав мене. Я співала з іншими виконавцями, реперами, наприклад, у різних проектах. Тому в принципі була в тусовці. Скажімо так, у Києві я була достатньо відомою, але не на всю Україну.
Тому він запропонував мені співати дуетом. Ми у студії, я пам’ятаю це як зараз, спробували щось там наспівати. Нам сказали, що у нас прикольно виходить. І вже після того народилася наша пісня Хочу з тобою, яка і дала нам популярність.
У вас завжди були такі романтичні пісні. А як ви зрозуміли, що ви кохаєте Тамерлана?
— Насправді всі думають, що ми познайомилися, одразу закохалися та у нас одразу якісь романтичні стосунки виникли. Та у кожного було особисте життя на початку. І ми насправді лише працювали над піснями.
Але коли ти багато співаєш з хлопцем, та і взагалі проводите багато часу разом, пишете тексти й пісні про кохання, то приходить час і потім люди починають закохуватися одне в одного. Так трапилося і з нами.
Думаю, що так було десь півтора-два роки. А потім він почав проявляти до мене якісь такі більш, скажімо, романтичні флюїди.
Звісно, завжди приємно сказати, що ти когось любиш. Однак сповістити рідну людину, що ти йдеш на війну, — це досить непросто. Як ваш чоловік повідомив про своє рішення піти у територіальну оборону? Та якою була ваша реакція?
— Я не можу сказати, що він зі мною якось радився. Наш будинок знаходиться по Житомирській трасі. Після початку повномасштабного вторгнення тут були запеклі бої.
Дві доби ми були вдома, а тоді він вирішив нас вивести на Захід України. Взагалі багато українців поїхали туди, бо на той час не знали, куди ще можна поїхати. Тому вже на Західній мені сказав, що повертається назад, бо там хлопці наші.
Я, звичайно, цього не очікувала. Спостерігала за ним. Дивилася, як просто він зранку дуже рано встав і вирішив поїхати. Залишив мені свій автомобіль. І все. Він повернувся з друзями, які так само свої сім’ї вивезли.
Спершу ще було нормально спілкуватись, а потім почав зникати зв’язок, бо не було світла. Майже три тижні все було розламане.
Взагалі тоді було повне неприйняття ситуації та нерозуміння, що буде далі, куди тобі рухатися. Усі плани, якісь мрії — здається, що вони просто в одну секунду просто зламалися.
І я розумію та знаю, що у багатьох так сталося. І ми не виняток. Ким би ми не були — артисти відомі, чи невідомі — ми теж люди. І теж з цим зіштовхнулися.
Де ви шукали сили повернутись до роботи? Наскільки я знаю, ви раніше розповідали, що вашу пісню Вставай, моя Україна ви записали на диктофон.
— Скажімо так, у нас була демка — це незавершена версія пісні, у якої, наприклад, може не бути другого куплету.
Ми хотіли її підготувати до Дня Незалежності України. Тамік просто зв’язався зі мною та сказав десь за два тижні, що нумо допрацюймо цю пісню.
Наш музикант Andi Vax працював у себе на студії, коли ще окупанти були в Київській області. Якось вночі працювали, йому просто записали все на диктофон, а він почистив запис від зайвих звуків. І так у нас вийшла пісня Вставай, моя Україна. Вона була досить емоційна і потужна.
Я скажу, що навіть другий куплет і слова Тамерлана — це вже він писав, коли вони по підвалах сиділи.
Тоді нам дуже хотілось якось підтримати насамперед наших воїнів, наших хлопців, наші ЗСУ.
Я бачила, які черги були до військкоматів. Як ідуть наші чоловіки, які навіть не військові. Вони ставали в черги, щоб записатися та боронити нашу країну. Я була просто в шоці. Насправді була під великим враженням.
Скажу чесно, що мене і Тамерлан вразив, тому що я не знала, що буде та як хто себе поводитиме. Ми знаємо, що чоловіки є різні та бувають різні ситуації. І я дуже рада, що чоловіки з моєї сім’ї — наприклад, мій батько — пішли навчатися одразу на полігонах військовій справі. Кожен у своєму місті, районі, щоб бути готовими.
Я розумію, що це страшно і чоловіки різні є, характери різні.
Але якщо один, другий, третій, десятий буде боятися, то хто тоді нас захистить? Хто взагалі буде стояти за Україну?
Такі в мене були думки. Не можу сказати, що я була безмежно рада, що він йде воювати. Але принаймні я розумію, що зі справжнім чоловіком.
До речі, бачила у вас відео в Instagram, що ви ходили у тир практикуватися у стрільбі. Ви проходили якусь підготовку для себе?
— Я вирішила з Таміком з’їздити та спробувати повчитися постріляти. Він залюбки мені показав.
Він вже в цьому профі, тому що насправді у професійних тренерів займався, займався з поліцейським Кордом.
А і я просто для себе вирішила трошки повчитися, бо треба бути до всього готовою. І жінки дуже надихнули. Я бачила, як військові жінки показували, як вони стріляють. Які в нас жінки снайперки є круті.
У вашій новій пісні На краю додаються голоси українок, які теж чекають на своїх коханих з фронту. Як вирішили зробити таке вкраплення у свою композицію?
— Коли я виклала шматочок цієї пісні, то почали писати коментарі жінки. Адже в багатьох українок чоловіки воюють. А вони сумують за ними, не знають взагалі, що з ними. Це завжди переживання, це завжди емоція, це завжди нерви.
І Тамік, коли почув цю пісню, то подав ідею запросити жінок, які не професійні співачки, але у яких є в родині військовий, щоб вони заспівали приспів разом зі мною.
У дівчаток попросила, щоб вони заспівали мені приспів. Вони радо погодилися. Я дуже була вдячна. І це була максимальна емоція, яку ми могли передати в пісні.
Я хочу, щоб жінки разом з нами ставали. І, можливо, це дійсно їх якось трошки підтримає і полікує.
Нову пісню ви виконали саме на залізничному вокзалі? Розкажіть про це детальніше.
— Насправді раніше в мене не було такого досвіду. Якось так не доводилося. Але це був благодійний захід, де зібрали велику суму коштів для людей з деокупованих територій, у яких не було світла.
Тоді на залізничному вокзалі зробили такий захід. І я вперше там співала пісню На краю. Вона ще ніде до того не звучала.
Вперше було дуже важко її співати насправді. Там було багато військових, багато інших людей.
Розумію, що перші дні після повномасштабного залізничний вокзал був таким прихистком для багатьох українських, і там було досить емоційно.
Коли я написала цю пісню, то переймалася за те, як її буду взагалі співати. Думала, що коли вперше заспіваю, то розплачусь, і люди не почують пісню до кінця такою, як вона має бути. Тому кожен раз себе стримую насправді, коли виступаю.
А як взагалі народжувались ці слова в пісні? Що вас надихнуло?
— Тамерлан був на відстані від мене. Просто народилася мелодія, народилася пісня.
Я спочатку запитала її на диктофон, потім звернулася до свого гітариста і попросила, щоб він мені підіграв. Після цього виклали шматочок у мережу, побачили відгук від людей.
Спочатку мені не хотілося взагалі нічого робити, писати. Я знаю, що багато моїх колег так само дуже переживали.
І перші мої думки були: “Які пісні? Які пісні, якщо люди помирають?” Ми бачили, що відбувалось в Ірпіні. Ми всі жили в Telegram-каналах.
Та потім подумала, як маю підтримати людей. Може, підтримати їх піснею. Це те, на що я завжди вчилася, чим жила.
До речі, дуже рада, що сьогодні багато з’являється українськомовного контенту, музики, яку вже ми будемо слухати.
24 лютого стало для багатьох переламним моментом, а соціологічні опитування показують, що цінності українців зазнали змін. Як ви відчуваєте, як змінились ваші пріоритети та цінності?
— Багато людей думають, що артисти, зірки — це щось таке недосяжне. Хоча ми завжди були простими. У нас не було якоїсь там зірковості. Взагалі такого не пам’ятаю і не хочу цього для себе.
Звичайно, ми більш згуртувалися після повномасштабного вторгнення. Тамерлан взагалі повністю з головою тепер у військовій справі. Він допомагає тим, чим може, їздить до хлопців на передову, привозить буси.
Якщо потрібно, то з хлопцями амуніцію та те, що необхідно, завжди збираємо, допомагаємо своїми коштами. Знайомі допомагають, у кого є можливість.
Ми живемо в Київській області, у селі, де дуже багато переселенців і я знаю, що багато їжі передавали. У нас приватний будинок, але немає тварин, тому що ми раніше завжди гастролювали часто. І розумієш, що тваринку не залишиш так вдома.
І це дуже мило, як бачу, що Тамерлан купив миску та бере котячий корм. Бо він підкормлював собак і котів, коли тут ще гуркотіло. Звичайно, для тварин це було дуже тяжко. Тому в нас тепер традиція, що біля воріт завжди стоїть ця миска і завжди там є коробки з кормом. Тамерлана це точно змінило на 180°.
До речі, а які ще зміни відчуваєте у свого чоловіка?
— Мені здається, що ми навіть стали якось ближче. Я знаю, що війна багатьох розділила. Це відстань, це якісь у кожного психологічні моменти. В нас були різні історії у повсякденному житті, але якось ми все ж таки стали більш згуртовані, стали більше поважати одне одного.
Це дуже важливо, коли ви перебуваєте довгий час у стосунках. І ось ця повага, вона має бути.
Я знаю, що деякі люди чомусь навіть нас не асоціювали з Україною, хоча ми все життя тут живемо. Я народжувала у 2014 році дитину в Києві, у центрі. До речі, це було, коли Майдан був. Якось все життя тут, будували будинок.
Але є такі люди, які дивуються, що ми з України. Та я, мабуть, не дивуюсь. Тому що Тамерлан і Омаргалієва — не зовсім українською звучить. Насправді у мого тата є казахське коріння, тому у мене таке прізвище. А Тамерлан просто взяв собі цей псевдонім і так просто співпало, що ми познайомилися та стали дуетом.
Крім того, у вас були російськомовні пісні. А ви в побуті теж спілкувались російською? Тому що у вас чудова українська, що таке відчуття, що ви нею розмовляли все життя.
— Насправді просто люди не знають, що ми багато співали й українських пісень. У мене багато родичів, які україномовні. Мої бабусі теж україномовні. У нас якось це питання не піднімали.
Ми співали російськомовні пісні. У нас майже всі наші колеги в Україні співали російською мовою, і це не було ніколи, скажімо, проблемою. Кожен слухав і українську музику, і російську. Тобто це було нормально.
Але щодо мови, звичайно, після 24 лютого все змінилося. Я помітила, що люди почали більше спілкуватися українською мовою. Навіть ті, кому було дуже важко переходити. Вони намагаються це робити. І це дуже круто.
Я слідкую за ситуацією і бачу військових, які завжди кажуть про мовне питання, тому що хто-хто, а вони розуміють, чому нам потрібна українська мова і чому ми маємо розмовляти рідною мовою.
Коли я була в Польщі, то спілкувалася з українцями, які там давно живуть, то говорили, що поляки дивуються, чому українці спілкуються російською мовою, а не українською.
Крім того, на мене вплинуло те, що я почула заяви Путіна, що він тут прийшов захищати російськомовне населення в Україні. І, звичайно, ми показуємо: “Ні-ні-ні, нам не потрібна російська мова ваша”.
Помітила навіть, що ми вже з Тамерланом почали між собою спілкуватися українською.
Також люди, з якими ми спілкуємося, всі майже перейшли на українську мову, навіть кому важко. Я зараз вже, мабуть, навіть більше звикла. Мені це подобається. Ти практикуєш свою мову. І я скажу, що, можливо, кілька місяців тому вона в мене була гірша.
Я дуже переживала, щоб суржиком щось не сказати. Люблю, щоб було все ідеально.
Але коли приїхала з Польщі та почула, що вже мій чоловік почав українською розмовляти. А я знаю, що йому було важко колись. То коли ми якось були на заправці й він там сказав: “Мені, будь ласка, дизель”, — я так усміхалася. Просто я була приємно вражена, що він перейшов на українську мову.
Він мене теж надихнув насправді. Хоча я українською краще володіла, ніж він. А зараз вже дивлюсь, що всі свідомо стали переходити на українську мову.
Вважаю, що це правильно і так має бути: французи спілкуються французькою, німці німецькою, американці англійською, а ми українці — українською.
Що б ви могли порадити іншим, щоб зробити більш комфортний цей перехід?
— Починаємо з налаштувань у своєму телефоні. Я, наприклад, теж налаштування поставила вже на українську мову.
Починаємо в телевізорах своїх перемикати так само в налаштуваннях на українську. І все саме прийде.
Якщо навіть не виходить у людини, або важко, або соромиться, то все одно треба це робити. Ми всі неідеальні. Але якщо потроху, то місяць, другій, третій і, думаю, що все буде гаразд.
Я ж кажу, що якщо у Тамерлана вийшло і в мене вийшло, то й у вас обов’язково вийде.
На вашу думку, у чому сила українців та українок?
Для мене українець — це доброта, чесність, сміливість. Образ українця та українки — це відвага, віра в найкраще, віра в перемогу.
З ким я б зараз не зустрічалася, ми всі говоримо про те, які відважні українці, які круті люди. Як ми пишаємося тим, що ми українці.
Відкрилися очі на багатьох людей з РФ.
Ми усвідомлюємо зараз, що ми абсолютно різні та розуміємо, чому Шевченко писав такі вірші. Просто зараз повертаємося до нашої історії та дізнаємось, чому все так циклічно, чому ми завжди боремося.
Ми починаємо більше дізнаватися зараз. Я думаю, вже наші діти будуть більше знати, пам’ятати й не робити тих помилок, які робили раніше люди.
Зараз люди насамперед боронять країну. Дай Боже скоріше перемоги та щоб залишилися живі наші хлопці, наші жінки.
Після перемоги, я обов’язково знаю, що вона буде дуже скоро, буде щастя, але й будуть гіркі сльози з думкою про те, якого ціною.
І хочу поставити просте, але дуже важливе питання: Як ви? Емоційно, фізично…
— Ну, не знаю. Можливо, моє сприйняття якось заблоковане від негативу. Я намагаюсь бути на позитиві, зберігати віру і надію у перемогу. Намагаюсь писати та співати.
Коли я бачу, що людям це подобається, то мене це заряджає і мені здається, що я можу позитивно вплинути на них і всіх підтримати піснею.
Я тримаюсь і в мене бойовий дух. Налаштована дуже серйозно й хочу це своє відчуття передати всім українцям, усім українським жінкам, які зараз чекають на перемогу та на своїх коханих, рідних. Щоб ми могли жити вільно і розквітати.
Що хотілося б сказати українцям?
— Я розумію, що багато людей втратили своїх близьких і, звичайно, дуже важко зараз побажати їм чогось. Тому що час не знаю, чи вилікує. Ми всі дорослі люди, все розуміємо.
Моя бабуся впала в кому й вона померла, коли тато якраз був на полігонах. Він її ховав, а моя мама пережила втрату на відстані. Ми намагалися їх підтримувати. Тому мені здається взагалі, що моя місія просто якось підтримувати людей так, як я можу.
Якісь помилки, які ми робили раніше, зараз можна виправити. Варто робити добрі справи та підтримувати одне одного.
Хочу побажати усім миру, добра, віри та опускати руки й робити далі те, що можете. І дякувати за життя.
Дивись повну версію інтерв’ю з Альоною Омаргалієвою
Також раніше молодий український співак ENLEO розповів Вікнам про нову пісню, знімання кліпу, що надає йому сил та з чим асоціюється Чорне море.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!