Багато хто з нас при згадці про мирне минуле бачить його зовсім примарним та навіть трохи нереальним. Як згадати, якими ми були усі?
Проте кожен українець пройшов свій шлях трансформації, а бойові дії по всій нашій рідній землі лише виявили в нас усе те, що колись давно спало в глибинах душі.
Одну з таких змін, гідну поваги, можна було спостерігати у настроях українського співака та композитора Макса Барських.
В інтерв’ю для Vogue Україна він розповів, яким був його перший ранок повномасштабної війни, як вона змінила його погляди та звідки з’явилось бажання долучитись до лав ЗСУ.
Як всі плани змінились в останній момент
— У мене був квиток на 22 лютого до Штатів – я мав летіти туди надовго, щоб працювати над альбомом. Алан Бадоєв сказав напередодні, що ми маємо обговорити наші плани на рік у тій ситуації, що склалася.
Всі говорили про те, що буде війна, але ми до останнього не вірили.
Окей, сказав я, і поміняв квиток – на 24 лютого на ранок. Напередодні ми зустрілися в офісі, провели збори, у мене була чудова фотосесія.
Увечері зібрав сумку, щоб уранці летіти до Нью-Йорка. Зібрав щось стильне й улюблене: блискучі штани, якісь сорочки, шкіряні костюми. Нічого практичного, жодних спортивних костюмів.
О п’ятій прокинувся від дзвінка сестри. Її голос тремтів, вона кричала в трубку, що все почалося. А я був спокійний. Здається, в голові нічого не було, жодних емоцій.
Тіло почало блокувати паніку, блокувати страх. 24-го я вже нікуди не летів.
Як вдалось вивезти рідних з Херсона
Після всіх моїх висловлювань в Instagram моїм рідним було небезпечно перебувати в Херсоні. В інтернет злили мій телефон, мою херсонську прописку, мені погрожували.
Мама не хотіла їхати, і ми вивезли її в останню мить. На щастя, мій брат тоді був там, і я змусив його поїхати забрати її.
Вони виїхали в досить небезпечний момент – Херсон ще не був окупований, але росіяни зайшли туди вже за кілька днів.
Про рішення приєднатись до ЗСУ та теперішню службу
Коли я був наодинці, я розумів, що мені некомфортно – і що я можу більше. Я просто місця собі не знаходив. Так, можна допомагати дистанційно, але цього не досить.
Одна з головних причин, чому я вступив до ЗСУ – це бажання підтримати як бійців, так і кожного, хто ніколи не був пов’язаний з військовою справою, але хоче захищати свою країну і зараз відчуває страх.
Я теж боявся, і зараз боюсь, звісно. Але коли я перебуваю на навчаннях, у батальйоні, то відчуваю єдність, і стає легше.
Вірю, що разом ми непереможні. Мені особисто легше, коли я фізично присутній там, де можу бути корисним. Інакше не можу. Цей мій дім, моє минуле, майбутнє. Це мої близькі. І коли хтось приходить і хоче забрати це, для мене він автоматично стає ворогом.
Тому вирішив приєднатися до ЗСУ – і тепер я у складі батальйону під Києвом. Поки, зрозуміло, записаний як резервіст, бо в мене немає військового досвіду. Мене призначили відповідальним за постачання.
Вірю, що можу бути корисним у пошуках допомоги.
Завжди потрібні бронежилети, форма, наколінники, окуляри. Дуже потрібні дрони – вони дорогі, але на це можна збирати. Тепловізори – на них попит більший нині, ніж на бронежилети.
Крім того, помітив, що військова форма дуже зручна. Там багато кишень, все можна розкласти. Вона тепла. Навіть думаю змінити свій повсякденний гардероб.
Зміни, які принесла з собою війна
Я маю пережити цей досвід на Батьківщині. Зробити висновки – про Росію та росіян.
Адже раніше я мало цікавився політикою і не хотів розуміти, що відбувається, – а тепер я просто зобов’язаний у всьому розібратися. Ця війна мене дуже змінила.
Я раніше не відчував себе патріотом, адже був більше людиною світу.
Жив кілька місяців на рік у Штатах, мені це подобалося. Зараз пишаюся тим, що я українець. Переконаний, це найсильніший народ у світі.
Тепер взагалі нічого не планую – ця війна вчить нас жити сьогоденням, насолоджуватися спілкуванням з близькими.
Нагадаємо, раніше Коля Серга розповів про пісні на війні, виступи у бомбосховищах та службу в ЗСУ.