Сабіні з Бердянська — 21. Але попри юний вік, вона вже мама і дружина. Тож робила все можливе та неможливе, аби вивезти свого сина подалі від окупації та росіян.
— Наша історія розпочалася ще 23 лютого. Ми з чоловіком планували їхати по роботі в Одесу, але наш нічний автобус скасували. Тож ми повернулися додому і лягли спати. Вранці я прокинулася від безперервних дзвінків. Телефонували друзі та рідні, а згодом подзвонила і керівниця хостела з Одеси, в якому ми планували зупинитися. Запитала, де ми і як ми, бо дорогою, якою мав рухатися автобус, були влучання, — пригадує дівчина.
Деякий час родина залишалася у Бердянську, але з кожним днем ситуація в місті ставала дедалі напруженішою.
— Спочатку їздила тільки техніка з тими гидкими “зешками” та “вешками”, потім містом почали ходити патрулі, зупиняли місцевих і перевіряли документи, погрожували, що заберуть чоловіків.
А згодом усюди позмінювали український прапор на свою триколорну тряпочку. На другий день, як підняли над мерією, її здуло вітром. Ми всі так раділи, сміялися.
Фото: УП
Вперше на виїзд дівчина з сім’єю наважилися наприкінці квітня. Тоді, простоявши три дні в автомобільній черзі у напрямку підконтрольних Україні територій, їх не випустили. Майже перед машиною, де була Сабіна з сином і чоловіком, рашисти закрили Бердянськ, довелося повертатися.
Згодом родина наважилася на небезпечну авантюру тривалістю у півтора місяці.
— Ми ризикнули їхати через Росію. Перший блокпост був у Криму. Нас змусили заповнювати міграційну картку, в якій я написала, що ми транзитом. Потім пошкодувала про цей вчинок, бо чоловіка на кілька годин забрали на допит. Розпитували, як ставиться до Путіна, чи радіє, що окупували Бердянськ, і що планує робити в Росії.
А наостанок забрали всі наші збереження, побили його і так цинічно заявили: “Тільки не кульгай. Будеш кульгати — прострелимо ногу, щоби вже напевно”.
Попри всі знущання, родину пропустили в Крим. Звідти потягом вони попрямували в Москву, де у них живуть родичі.
— Всі розмови в потязі були про Україну. Один чоловік запитав у дівчинки-школярки, чи підтримує вона війну. Та розгубилася і відповіла, що хоче миру, бо боїться, що вб’ють її та батьків. Чоловік накинувся на неї за ці слова: “Якщо живемо в Росії, отже, ми за Путіна і за війну. Подобається — не подобається, маємо терпіти”.
Після цієї розмови я не змогла закрити очей, не те щоби заснути. Боялася, що пасажири дізнаються, що ми українці, й зроблять шкоду мені чи дитині, — зізнається Сабіна.
Родичі Сабіни та її чоловіка розділилися в думках щодо війни: дівчини — не вірили в те, що Росія бомбить і знущається з мирних українців, а сестра чоловіка кілька разів виходила на мітинги, але після того, як 15 діб провела у в’язниці, більше не ходить.
Залишатися в Росії родина Сабіни категорично відмовилася, тож вирушила у Латвію, а звідти в Польщу.
— Ніколи не могла подумати, що в різних країнах дихається по-різному. В Європі — вільно, в Росії — тривожно, я постійно йшла та озиралася, чи ніхто не переслідує нас, чи ніхто не хоче пограбувати або вдарити.
Останнім пунктом признання у цьому довгому маршруті стала Україна. Родина вирішила зупинитися у Львові, де їх прийняли у прихистку благодійного фонду Твоя Опора.
Дуже хвилювалися, як на кордоні відреагують на наш маршрут. Але прикордонниця, почувши нашу історію, розплакалася.
— Чоловік зніяковів, каже: “Я не плачу, а вона плаче” (усміхається). Але добре, що все для нас добре закінчилося. І ми нарешті вдома, в Україні. Бо залишатися під окупацією я категорично не хотіла, — каже Сабіна.
Разом із Сабіною та її сім’єю у прихистку проживає ще понад сотня українців, які не можуть або не мають куди повертатися. Їм надають всю необхідну допомогу: окрім житла також їжу та медичну і психологічну підтримку. Загалом місткість прихистку — до 180 осіб, і регулярно евакуаційним потягом привозять ще людей.
Підтримати українців, які втратили свій дім і змушені проживати у прихистку, можна за посиланням.
Деталі про прихисток:
- Адреса: Львів.
- Контактний номер: 096 312 87 08 (Viber, WhatsApp, Telegram).
- Про наявність вільних місць додатково уточнюй телефоном.
- Прихисток працює цілодобово.
- Заселення можливе з 6:30 до 21:30 щоденно.
А ще читай щемливі історії українських дітей, яким довелося тікати з Донеччини та прощатися з власними іграшками.
Нагадуємо, що у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!