Три роки тому українські війська одночасно вели наступальні дії на двох ключових напрямках — Херсонському та Харківському.
Підрозділи ЗСУ звільняли окуповані території, штурмували укріплення ворога та відтісняли його від стратегічних позицій. Саме успіхи тих операцій стали переломним моментом і вселили віру в перемогу. Про це пише Українська правда.
Активну участь у деокупації півдня брала 128 окрема гірсько-штурмова бригада. Хоча її називають закарпатською, у складі підрозділу служать бійці з різних регіонів. Дехто з них звільняв власні села.
Серед таких військових — молодший сержант Кирил, уродженець Бериславщини. Він пройшов АТО у 2015–2016 роках, а після повернення підписав контракт і знову став у стрій.
Кирил згадує, що вже на третій день вторгнення росіяни зайшли в його рідне село.
Єдине, що встигла зробити мама, – спалити мою військову форму, яка зберігалася в шафі, — розповідає боєць.
За його словами, інформацію про нього росіянам передала сестра сільської старости.
Фото: Українська правда
Хоча маму не чіпали, в інших селах ситуація була набагато гіршою.
Найгірше там, де поселилися буряти. Ті навіть чоловіків ґвалтували — згадує Кирил.
Після поранення на Запоріжжі він почав працювати з БПЛА. Знання місцевості допомогло ефективно коригувати вогонь артилерії та виявляти ворожі укріплення.
Це скорочувало час, не треба було додатково звірятися з картами. Дуже допомагали знайомі з окупованих сіл, — каже він.
Кирил розповідає, що під час оборони на Запоріжжі його розрахунок із ПТРК Корсар неодноразово зупиняв російські колони.
Щойно військові встановили ПТРК Корсар, на трасі з’явилася велика колона ворога — приблизно сотня одиниць техніки.
Попереду рухався БТР із російським прапором. Кирил підпустив його на відстань у два кілометри й здійснив постріл.
У боях 128-ї брали активну участь і місцеві мешканці — вони передавали інформацію, допомагали українським військовим вибратися з оточення, іноді навіть рятували життя.
Фото: Українська правда
Кирил пройшов усі гарячі напрямки: Запоріжжя, Херсонщину, Донеччину. За відвагу він нагороджений орденами за мужність ІІІ та ІІ ступеня.
Попри 10 років війни, боєць не думає про самовільне залишення частини:
Чесно? Хочеться до дитини. Вона мене знає фактично тільки по відеозв’язку. Воно все накопичується — втома, загиблі товариші, проблеми зі здоров’ям. Але про СЗЧ навіть не думаю.
Подібні історії сьогодні — не рідкість серед захисників. Кожен із них має свій фронт і свою боротьбу, але об’єднує їх стійкість і здатність до імпровізації в найкритичніші моменти.
Денис, з позивним Данте, служить у 43-й окремій механізованій бригаді ЗСУ. Він провів на позиціях без ротації 65 діб і каже, що на фронті бракує не лише боєприпасів, а й людей.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!