Сергій на псевдо Гера був одним із тих, хто вирішив скористатися можливістю повернутися до війська після ухвалення нового закону, який дозволяє українським військовослужбовцям, що самовільно залишили свої частини (СЗЧ), поновитися на службі.
Ця історія від видання Українська правда не лише про бої, що точаться на фронті, а й про боротьбу, що триває в душі кожного військового, який опиняється між бажанням захистити рідну країну і тягарем надлюдських випробувань.
Вибір, який змінює життя
Сергій ніколи не планував бути військовим. Його мрії були значно простішими — закінчити училище й стати автослюсарем. Але доля вирішила інакше. Втративши домівку на Дніпропетровщині у 12 років через пожежу, йому довелося у ранньому віці навчитися стояти за себе. Ця риса привела його до армії. Спершу це була строкова служба, під час якої Сергій опанував артилерію, а згодом і контракт.
Я думав, що війни не буде, — згадує військовий свої слова напередодні 24 лютого 2022 року.
Проте війна почалася, і життя змінилося назавжди. Підрозділ Сергія боронив Харківщину та Донеччину. Військові воювали на найзапекліших напрямках, захищали Соледар і Бахмут.
Сергій пригадує, як йому з побратимами довелося переправлятися через Сіверський Донець без бронежилетів і касок, бачити смерть на відстані витягнутої руки.
Проте головний виклик чекав попереду — виснаження, яке неможливо здолати навіть найбільшою волею. Наказ “штурмувати з мінометом” став тією останньою краплею, що змусила Геру покинути частину.
На гражданці — без права на спокій
Повернувшись додому, Сергій очікував знайти підтримку, але зустрів зовсім інше. Навіть близькі ставилися до нього з осудом. Дружина відвернулася, заявивши, що “дезертир їй не потрібен”, а знайти роботу виявилося майже неможливо через відкриту кримінальну справу.
— Люди дивляться на тебе, як на злочинця. Навіть не знаєш, з ким поговорити.
Лише завдяки знайомим йому вдалося неофіційно влаштуватися на завод у Дніпрі. Там він вперше за довгий час відчув себе вільним.
Але навіть тоді Гера не мав спокою. Він бачив, як багато людей у тилу живуть так, ніби війни немає.
Це боляче — розуміти, що ти віддаєш усе, а хтось навіть цього не помічає.
Ти не сам
Усе змінилося, коли Гера зустрів дівчину, яка стала його підтримкою. Її ставлення до нього не змінилося, навіть коли вона дізналася про його статус.
Вона бачить мій настрій здалеку і завжди питає, що трапилося. З нею я відчув, що не сам.
Через ракетний обстріл, який ледве не забрав життя племінниці, Сергій вирішив усе-таки повернутися на фронт. Він зрозумів: лише там він може дати відповідь ворогу.
Шлях назад
Повернення до війська виявилося непростим. Бюрократія, підозри й перевірки — все це затримувало поновлення, але Сергій не здавався. Закон, який дозволив СЗЧшникам повернутися без суворих покарань, став його шансом вирушити до справжнього свого місця.
Сьогодні Сергій знову на фронті. Він впевнений: ті, хто повертаються після СЗЧ, заслуговують на другий шанс. Його власна історія — це приклад того, як важливо підтримувати своїх людей навіть у найскладніші моменти.
Повернення далося нелегко. Але я знаю, що я там, де маю бути.
У нашому попередньому матеріалі ми розповідали, скільки військових повернулися на службу після СЗЧ.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!