“Потрібна машина на фронт”, – ці слова часто можна зустріти в постах та розповідях в соцмережах друзів, які займаються волонтерством. Здається, можна було б створити цілий автопарк, але на передовій такі речі перетворюються на розхідний матеріал і у будь-який момент можуть перетворитись під ворожим вогнем у металобрухт.
Тому щодня через митницю проходять тисячі автівок і одразу відправляються виконувати свій обов’язок у вправних руках українських військових. Та мало хто знає, що цей процес не такий вже й простий та швидкий, а за фото успішної доставки часто стоять тендітні жінки.
Чому саме такий епітет? Тому що у порівнянні з великогабаритними автівками, які вони доставляють, інакшою візуально здаватись складно.
Та все ж на противагу такому зовнішньому вигляду, ці дівчата демонструють дива витримки та сили духу, відстоюючи по кілька діб у черзі на митницю та відвойовуючи кожен сантиметр та хвилину у черзі, щоб доправити такі необхідні машини якомога швидше на фронт.
Таким був один із найтяжчих шляхів Олени Гашинської, яка вже вісім років за кермом та за минулі кілька місяців встигла перевезти вже близько 15 авто.
Однак той раз виявився унікальним через усі неприємності, які, здавалося, вирішили прийти гуртом у гості на митницю. Спочатку Олену та її команду на різних машинах тричі розвернули на митниці, а потім ще сім готелів не мали вільних місць.
Здавалось, що ще може піти не так після цього? Наприклад, величезний дім на колесах, який загородив проїзд о 4 ранку на зворотньому шляху до митниці.
Однак після того у черзі на пропускний пункт з’явився один чоловік, який вирішив на себе перебрати повноваження захисника та допомагав дівчатам дістатись кінця черги.
Та все ж Олена запевняє, нічого страшного у перевезенні машин через кордон немає. Просто можна хвилюватись і не робити, а можна все ж таки ризикнути та допомогти, чим можеш.
Проте іноді проїзд на митницю перетворюється у справжню лотерею, у якій може не пощастити й ти застрягнеш у черзі на 40 годин. Так і трапилось одного разу з Іриною Сампан.
Дівчина везла авто з Мюнхена і вже на пропускному пункті у Любліні помітила, що черга розтягнулася на понад шість кілометрів. Коли почала питати в інших водіїв, наскільки критична ситуація, вони відповіли, що за день вдалось просунутись всього на десять метрів.
Здавалось, та черга ніколи не скінчиться. Однак у ній трапились і приємні несподіванки. У складних ситуаціях гарно видно добрих людей, цю фразу теж можна часто почути, але цього разу вона втілилась у життя.
В автівці Ірини неначе навмисно не працював прикурювач, від якого б можна було зарядити телефон, а останній досить швидко розряджався, зважаючи на темпи черги. Тому довелось шукати допомоги і її добродушно надали далекобійники.
Чоловіки й машину підремонтували тоді, і ароматною кавую напоїли. Та все ж напій ненадовго допоміг і втома взяла своє.
Коли зранку Ірину розбудив один із водіїв, черга просунулась на метр і автовоз, що стояв за дівчиною вже намагався зайняти її місце. Тому нічого не лишалось, ніж вийти з автівки та почати відвойовувати своє.
Як після цього можна було зберігати спокій, невідомо, але за кілька годин з водієм вдалось навіть подружитись. Ніколи не знаєш, що тебе очікує у черзі на митницю.
Іноді ж несподіванки трапляються ще задовго до її проходження. Так Світлана Косач-Квітка попри 15-річний досвід була трохи збентежена, коли вже після покупки автівки побачила три педалі у машин і зрозуміла, що вона на механіці.
Тому довелось зізнатись поляку, який продавав авто, що досвіду управління таким дорожнім транспортом немає. Чоловік здивувався, але у біді Світлану не покинув та провів швидкий урок водіння.
Однак на цьому життєві виклики не скінчились. Досвідченій українській водійці довелось звикати до заплутаних польських доріг та доїхати від місця покупки до Варшави, щоб забрати гроші на купівлю другої автівки свого знайомого, який мав допомогти перевезти її через кордон.
Та все ж після придбання необхідних машин компанія відправилась на митницю і легко пройшла усі перевірки.
Світлана ж запевняє, після такої незвичної поїздки відчуває, що може зробити все необхідне для наших військових, навіть вантажівку пригнати. Їй байдуже, скільки це забере особистого часу, аби лише встигнути довезти критично важливі автівки на фронт.
Проте навіть діти можуть зробити свій внесок у перемогу. Читай, як 13-річний Сінезій підіймав бойовий дух під час евакуації.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Хутчіше підпишись, аби не пропустити найцікавіше!