Коли навколо крики, завалені будинки і все палає, ми можемо втратити себе і мати відчуття, що до нашого горя нікому немає діла. Однак це не так. Поруч у найважчих ситуаціях завжди є психологи, які не тільки вислухають, а й допоможуть повернутися до життя.
Їхня робота під час атак ворога неоціненна і вкрай важлива. Адже це саме та підтримка, яка може врятувати життя і душу. Психологи не лише виконують свою роботу, а й допомагають людям розшукати рідних, дізнатися все найнеобхідніше на цю мить, а ще готові бути поруч після гучних трегедій, аби людина мала змогу отямитись після пережитого.
Сьогодні Вікна-Новини розкажуть тобі саме про таких людей. Ми поспілкувалися з трьома психологинями, які працюють з людським горем на місцях атак росіян. Через що доводиться проходити заради зцілення душ і що відчувають самі психологині?
Історія Наталії з Сумщини
Наталія Сидоренко допомагає людям на Сумщині. Сумчани, нажаль, чи не щодня перебувають під російськими атаками. Психологиня ділиться: і дорослі, і діти переживають гострі ситуації, які травмують. Люди занурені у хронічний стрес й відчуття втрати — колишнього життя, рідних та дому.
У Проекті Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) “Зупинка: Я” Наталія надавала психологічну допомогу людям з прикордоння з РФ, які виїздили під шквальними обстрілами і були змушені втратити все. Також психологиня досить часто працює на місцях російських ударів.
Багато людей вважають психологів такими собі “суперменами”. Часом можна почути: “Та, що тобі? Ти ж психолог!” Хоча насправді психологи теж люди… І у них є свої переживання, свої страхи, — ділиться жінка.
Після кожної такої ситуації вона рефлексує та переосмислює все. У найважчих випадках психологи працюють командами, щоб мати можливість підставити одне одному своє плече.
Ми працюємо з людьми після того, як постраждалим надали допомогу фахівці ДСНС. І це зрозуміло. У термінах це може бути від декількох годин до наступного дня від того, як трапилася трагічна подія.
Часто така робота проводиться у штабах для постраждалих. Встановити контакт з людьми, охоплених горем — не завжди просте завдання. Найперше, що має зробити психолог, знизити відчуття безпорадності у ситуації, стабілізувати емоційний стан настільки, наскільки це можливо. А також дати відчуття безпеки та заохотити до активності. Допомога людині повинна мати ненав’язливий характер. Психологи спершу надають допомогу тим, хто найбільше її потребує.
— Все доволі просто: підходиш до людини зі словами: “Добрий день. Я — Наталія Сидоренко, психолог. Я хочу запропонувати вам свою допомогу”. Людина або погоджується, або відмовляється. Слід пам’ятати, що не кожній людині може бути потрібна психологічна допомога, адже багато людей спроможні відновитися без допомоги фахівців. І це добре. А хтось може відчувати потребу в допомозі пізніше, — ділиться психологиня.
Психолог у такі моменти може просто бути поруч. Не потрібно нав’язувати свою допомогу. Інколи достатньо просто вислухати людину. Так вона усвідомить, що не сама, її чують і розуміють. Часто психологи допомагають встановити контакти з рідними потерпілої людини, отримати необхідну інформацію про допомогу від волонтерів та держави.
А люди, які потребують допомоги, іноді не соромляться звертатися до фахівців на місці самі.
Часто вони просять про допомогу не для себе, а для того, хто поряд, для рідних, дітей, сусідів. У таких випадках ми залишаємо свої контакти для погодження подальшої роботи, — розповідає Наталія.
Психологиня ділиться, що кожна атака і удар — різні. І кожна історія вражає по-своєму.
Усі вони пронизані болем, горем та скорботою. Та разом із тим, це історії про справжні цінності, про незламність, стійкість, любов до рідних, друзів, до життя, до України.
Про відновлення після побаченого горя
— Життя, попри всю його складність і жорстокість, має приносити радість, інакше буде дуже важко впоратись. Усі ми маємо знаходити баланс між роботою і іншими сферами життя, піклуватися про себе, дозволяти собі відпочивати, саме дозволяти. Так і говорити: “Я дозволяю…”, — каже Наталія.
Для швидкого відновлення після побаченого і пережитого разом з людьми Наталія робить те, що приносить їй натхнення. Ділиться, що для неї це ранкова пробіжка, зарядка, молитва, чашка кави.
Це те, без чого я не уявляю свій ранок. А ще — спілкування з родиною, друзями, колегами, професійна підтримка (супервізія), практики вдячності. Саме вдячність дає можливість бачити та усвідомлювати позитивні аспекти життя навіть у такий час.
Як змінює така робота
Наталія каже, що робота у моменти війни вчить долати стрес, який став невіддільною частиною цієї реальності. Психологи між собою кажуть, що війна зробила стрес більш експертним.
Як це працює? Коли ми знаємо і передбачаємо, що буде, що на нас може чакати і, це не заважає нам робити свою роботу — допомагати людям. Це уміння опановувати себе і залишатися опорою і підтримкою для тих, хто перебуває в кризових ситуаціях.
Головне усвідомлення — війна прийшла до нас не назавжди. Це частина нашого життя, яке починаєш більше цінувати у всіх його проявах.
Мені часто допомагає думка про те, що усі війни обов’язково закінчуються. Скінчиться і ця, а життя в Україні буде продовжуватися, бо ми всі єдина і непереможна родина.
Історія Яніни з Полтавщини
Психологиня Яніна Шабанова з Полтавщини також вперше долучилася до допомоги людям після прильотів у межах роботи фонду ООН ЮНІСЕФ Зупинка: Я, яку координувала ГО ЦПД Конфіденс.
За три роки повномасштабної війни психологи стали гнучкішими у таких питаннях, мають більше потрібного досвіду і знань, але не стали “товстошкірими” до чужого болю, розповідає Яніна.
Коли працюєш на місцях прильотів, бачиш багато горя, страждань і несправедливості. Твоє завдання — допомогти, а не бути байдужим чи горювати разом з потерпілими. Спрацьовує емпатія та доброта, яка допомагає бути корисними.
Яніна розповідає, робота з потерпілими від російських атак має такий вигляд: представлення, перехід у безпечне місце, огляд на наявність поранень, пропозиція допомоги.
Основне — це бути поруч, слухати, не нав’язуватися, щоб людина відчувала, що їй комфортно зі мною, що вона в безпеці. Коли людина готова говорити — ми безпечно підтримуємо розмову.
Історія, яка вразила найбільше
За свою практику психологиня бачила й чула неймовірну кількість історій, та є одна, яка запам’яталася найбільше.
— На одному з прильотів ми обходили територію поблизу, заходили в дитячі навчальні заклади, залишали там контакти для потерпілих дітей чи батьків, щоб вони могли звертатися, — ділиться Яніна.
У садочку, який був поруч з прильотом, психологи почали розпитувати вихователів про стан дітей і пропонувати допомогу. Та працівники виявилися стійкими та пластичними!
Вони швидко перемістили дітей до укриття і, почувши свист ракет, розуміючи, що зараз буде гучно, вони ввімкнули голосну музику в укритті, танцювали та співали.
Так діти не зрозуміли, що трапилася атака. Відчули лише вібрації, однак вони не налякали дітей. Так вихователі вберегли моральний стан дітей і врятували їх.
Це про стійкість українців, про вміння пристосовуватися, бажання зберегти найдорожче — дітей. Хоч нам і буває страшно, ми сильні та вигадливі.
Відновлення і способи допомогти собі
Яніна ділиться, після всього побаченого на роботі їй хотілося б мати чарівну паличку. Але відновлювати свій стан доводиться самостійно. Найкраще в цьому допомагають рідний дім, обійми, відчуття тепла, комфорту та любові.
А ще — ресурсне спілкування з друзями та колегами, інтервізії та супервізії на роботі.
Та найголовніше, каже Яніна, що надихає у такій роботі — бачити, що допомога актуальна та потрібна, допомагає розвиватися всебічно. А також це професійне зростання, розвиток та вдосконалення своїх практичних навичок, їх реалізація.
Історія Ольги з Полтавщини
Психологиня Ольга Сьомік теж ділиться власним досвідом. Вона працювала з людьми, які постраждали після російської атаки на освітній заклад у Полтаві.
Тоді я зрозуміла, наскільки важливо бути поруч із людьми у найважчі моменти. Цей досвід залишив глибокий слід у моїй професійній практиці та житті.
На питання, чи можемо ми та психологи зокрема стати “товстошкірими” і звикнути до людського горя, жінка переконано відповідає, що повна емоційна товстошкірість у цій професії неможлива, адже основою ефективної допомоги іншим є емпатія.
З часом психологам вдається розвивати професійні та власні навички, які дозволяють зберігати внутрішню рівновагу та працювати максимально ефективно навіть у найскладніших умовах.
Це не означає байдужість, радше вміння правильно розподіляти емоційні ресурси.
Як надається допомога у місці прильоту
Зазвичай за кілька хвилин після прильоту чи інших наслідків російської атаки працівники ДСНС вже на місці та допомагають людям звільнятися з-під завалів, гасять пожежі тощо. Поруч з ними завжди є психологи ДСНС. Однак їх не завжди вистачає, тож такі психологині як Ольга, Яніна та Наталія також приїздять допомагати людям.
Якщо дозволяють обставини, психологи долучаються до роботи з людьми одразу. Це не заважає рятувальним операціям. Психологи працюють лише з людьми, яких потрібно емоційно стабілізувати.
У першу чергу я намагаюся створити атмосферу безпеки та довіри. Говорю спокійно, використовуючи короткі та зрозумілі фрази. Перший крок – повернути людину до реальності через техніки заземлення.
Кожен випадок, з яким доводиться працювати, є особливим і важливим, розповідає Ольга. Її вражає людська сила духу та здатність знаходити ресурси для підтримки себе та інших у найважчі моменти.
— Це може бути простий жест допомоги, слова підтримки чи готовність ділитися тим, що маєш, попри власні труднощі. Такі моменти нагадують, наскільки важливими є людяність, взаємопідтримка та віра в те, що навіть у найтемніші часи є місце для світла, — ділиться Ольга Сьомік.
Відновитися після допомоги іншим та людського горя Ользі допомагають техніки релаксації, спорт, час на природі, якісний сон та харчування, а також супервізії.
Ще одним важливим ресурсом є регулярні зустрічі з власним психотерапевтом, які допомагають глибше пропрацювати особисті емоції та зберігати внутрішній баланс.
Професійні інсайти
— Робота в умовах війни загартувала мене як професіонала, дала змогу розвинути навички швидкого ухвалення рішень і ефективної комунікації, — розповідає Ольга Сьомік.
Як особистість, я стала більше цінувати прості речі: час із близькими, мирні моменти, підтримку оточення.
Допомога іншим навчила Ольгу бути сильнішою, однак лишатися відкритою до людського болю і співчуття.
Як підготуватися морально до можливих ситуацій
Війна в країні триває майже 11 років, повномасштабна — майже три. Тож люди знають, що прилетіти може будь-куди. Однак підготуватися морально до цього важче. Очікування страшних подій може викликати психоемоційну напругу, високу тривожність, емоційну нестабільність.
Це нормальна реакція на ненормальні події. Невизначеність може травмувати нашу психіку.
Але якщо ми не можемо вчасно опанувати ситуацію, вона бере верх над нами, що може призвести до небажаних або трагічних результатів, — каже психологиня Наталія Сидоренко.
У найскладніші моменти ми потребуємо підтримки, але варто погодитися, що вона є не завжди. Тож психологиня радить кілька способів, як стати підтримкою собі самостійно.
— Спробуйте дати собі відповідь на запитання: “А що буде, якщо..?” і напишіть конкретний план реагування на випадок стресової ситуації (прильоту, атаки). І коли будуть усвідомлені усі ризики і прописані дії, ви помітите, що стали спокійніше реагувати на загрозу небезпеки, — пояснює психологиня.
Не забувай про власну безпеку та вмій критично її оцінювати — ходи в укриття. Також ефективними є дихальні практики і практики заземлення. Найпростішою є техніка 5, 4, 3, 2, 1. Ось як її робити:
- Подивитися навколо та назвати п’ять предметів, які знаходяться в полі зору.
- Закрити очі й торкнутися чотирьох предметів, які знаходяться навколо і відчути їхню текстуру.
- Прислухатися і спробувати почути три різних звуки.
- Спробувати “зловити” носом два запахи навколо себе.
- Скуштувати щось одне на смак. Це може бути ковток води чи смак власної слини.
Бажано, щоб усі ці відчуття були приємними. І найголовніше, емоції та відчуття не можна блокувати — вони є реакцією на події, що відбуваються навколо. А якщо відчуваєш, що не можеш впоратися з хвилею емоцій, звернися по допомогу психолога чи психотерапевта. Уміння попросити про допомогу — це про силу, а не слабкість.
Психологиня Ольга Сьомік радить прийняти страх як нормальну реакцію на події навколо нас. Скеровуй усю зайву енергію у конкретні дії, практикуй дихальні вправи для заспокоєння.
Також корисно використовувати вправу “безпечне місце” — уявити себе в безпечному місці, наприклад, вдома або в оточенні близьких. Це допомагає зменшити страх і стабілізувати емоційний стан.
Щоб розвивати свою моральну стійкість під час війни психологиня радить займатися спортом чи іншими вправами, практикувати mindfulness або медитацію, читати лише перевірену інформацію під час нервових ситуацій.
А психологиня Яніна Шабанова радить завжди дотримуватися правил безпеки і брати з собою в укриття речі, необхідні для комфорту. Також можна заспокоюватися завдяки дихальним вправам, музиці, концентрації на різних частинах тіла та відчуттях.
Якщо ти в укритті разом з дитиною, поясни їй ситуацію максимально спокійно. Обіймай тих, кому страшно. А якщо постійне відчуття страху чи тривоги не зникає — звернися по допомогу спеціаліста.
У тебе не було відчуття, що ти і люди навколо стали злішими? Готові розірвати одне одного в коментарях і посваритися через те, що комусь прилітає більше? Або ж нагримати на сусіда, а потім усвідомити, що це було зайвим? Раніше Вікна-Новини детально розповідали, як стрес і війна вплинули на фізичне та психічне здоровʼя українців.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.