Українські військові понад 80 днів тримали оборону Маріуполя. 20 травня, після евакуації цивільних із заводу Азовсталь, вони отримали завдання керівництва зберегти особовий склад.
Нині військові у полоні, багато інформації про них рідні не мають. Фактично, лише знають, що ті — живі, а відеопідтвердження шукають на ворожих пабліках.
Тим часом сестра одного з найвідоміших азовців, Дмитра Козацького із позивним Орест, почала друкувати футболки з його знаменитою фотографією — променем світла, що пробивається крізь зруйновані конструкції Азовсталі.
Дар’ї лише 19. Часом надміру доросла для свого віку, першокурсниця столичного ВНЗ пакує у коробки футболки з легендарною фотографією, яку зробив її брат.
Ми замовляємо коробки. Туди кладу футболку, фото з Азовсталі і кожній людині кладемо по цукерці.
Дмитро Козацький із позивним Орест — це саме та людина, очима якої ми бачили пекло Азовсталі, дітей, які ховалися під руїнами.
Він вступив до полку Азов ще 2015 року. До того був успішним студентом у Польщі, та не зміг залишитися за кордоном: коли почалася війна, повернувся в Україну.
За безтурботною посмішкою останні місяці — величезний біль за країну, зруйнований Маріуполь і долі побратимів. Це саме той боєць, який на руїнах Азовсталі співав переможну Стефанію гурту Kalush.
Дар’я говорить:
Коли ти чуєш, що там усе погано, ти собі навіть нафантазувати такого не можеш, який там жах.
Вже за кілька днів, перед виходом із заводу, він викладе у мережу свої фото з пораненими захисниками та з променем. Дар’я каже, що Орест, тобто Дмитро, сфотографував сам себе, поставивши фотоапарат на цеглини.
Я у цьому фото впізнала свого Діму. Те, що він із найбільшого пекла знайде цей промінь добра!
Востаннє вони розмовляли у короткий період тиші в середині травня. Брат погодився на її ідею — виготовити футболки з фото з Азовсталі.
За дизайн і лого для сторінки взявся хлопець Дар’ї Ігор. Головне було показати країну, яка не здається!
Ілюстрація показує мужнього чоловіка. Це він, це його фотографія. Було дуже багато варіантів, ми його не один день робили.
Коли справу з футболками називають бізнесом, Даша засмучується, адже це благодійний проект. Частину грошей вона збирає на армію, а частину залишить для брата, який обов’язково повернеться.
Я йому пообіцяла, що його зустрінуть у цих футболках багато-багато людей, коли він повернеться, — розповіла Даша.
Від часу ув’язнення про Ореста чули двічі. Один раз із неволі зателефонував сам.
За маминими словами, це була розмова: “Тату, мамо, Дашо, у мене все добре, я живий”.
Потім про те саме повідомив Червоний Хрест. Де саме тримають наших хлопців, так і не зрозуміло.
Раніше ми розповідали історію нескореного Маріуполя та його спротиву.