Яна Шиш пригадує той страшний день. 8 квітня російські терористи прицільно вдарили по перону Краматорського залізничного вокзалу ракетою, де люди саме чекали на евакуацію.
Це, розумієте, апокаліпсис був.
Тоді загинула 61 людина, з них семеро — діти. Понад сотня отримала тяжкі травми. Того ранку всі лікарні приймали поранених, але рук все одно бракувало.
Людей везли й везли. Їх було дуже багато. І в той день неможливо було розібрати де загиблі, а де поранені. Бо везли всіх підряд.
Трагедія на вокзалі стала для всіх справжнім шоком. І Яна з лежачою мамою та хворим чоловіком наважились їхати з дому. Їм пощастило втрапити на евакуаційних потяг, який був переповнений хворими та немічними.
Їхали добу з вимкненим світлом та дуже повільно. І вже в дорозі намагалися знайти бодай якесь місце для прихистку. Неочікувано Яні зателефонували волонтери та запропонували оселитися на Прикарпатті.
Жінка не лише пристала на пропозицію, але й пройшлась вагонами та склала списки тяжкохворих, яким теж потрібні були прихисток та особливий догляд.
Коли потяг прибув до Львова, швидкі забрали до Прикарпаття зо два десятки людей. А Яна настільки перейнялася немічними, що сама пішла у волонтери.
Згодом знайшла роботу в місцевій лікарні, де тепер працює сестрою-господинею в паліативному відділенні. У ньому виходжують одиноких та немічних переселенців з Донеччини, Луганщини та Запоріжжя.
Яна дбає про всіх, як про своїх. У кожного з них своя трагічна історія, і більшості з них вже нема куди повертатися, бо їхнє життя знищила Росія.
Через десять місяців детального розслідування міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch (HRW) спільно з дослідницькою групою SITU опублікували звіт зі своїми висновками щодо цього воєнного злочину. Читай про розслідування атаки росіян на вокзал у Краматорську.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!