Марія Малевська

регіональна журналістка програми Вікна-новини

Страшно сказати, але у Вікнах я – від 2008 року. Сама не вірю :)

На телебачення я прийшла ще школяркою, у рідному Маріуполі. Це була молодіжна програма на місцевому каналі. І мені здавалося, що професія, робота – це щось про нудно і тяжко, і відповідно – телебачення не може бути професією.

Лише хобі. А потім дізналася, що у Харкові буде перший набір на спеціальність "телерепортер" і подумала: "А що, так можна було?"))

Вся біографія

Моїм першим сюжетом для СТБ був репортаж про підготовку до концерту легендарних Queen на харківському майдані Свободи. Ми знімали його разом з оператором Сашком Бринзою, відтоді – працюємо увесь цей час разом, і завдяки професії, ми за ці роки:

ловили-готували-їли жаб у Зачепилівці (бо колись звідти жаб експортували аж до Франції, натомість – увесь райцентр ходив у хустках з Парижу!)
ночували в армійській казармі у Щасті (аби о 3 ранку вирушити разом зі спецпризначенцями до сірої зони й зняти, як під обстрілами люди переправляються човнами з окупованого боку на мирну землю)
вивозили разом із волонтерами людей із потрощених війною населених пунктів (найважче в таких зніманнях – бачити дітей, які звикли до обстрілів)
місили багнюку в окопах, впускали мікрофона в цю багнюку і повзли разом зі снайперами у траві (ніколи не думала, що мій рідний Маріуполь стане лінією фронту)
вихватували від беркута та зашивали Олександру голову (це було за кілька днів до втечі Януковича з України, трагічні дні лютого 2014)
їли кита в Арктиці та ховали у серветки сьомгу на сніданках в готелі в Осло (бо дуже дорого все у Норвегії! Це був цикл сюжетів "Холодний мир" про шахтарів з Донбасу, які працюють на російське "АрктикВугілля" на Північному полюсі)
пили каву у Нью-Йорку (українському селищі, яке регулярно з’являється у зведеннях про обстріли)
мацали рундук Луї Віттон (в якому мешканці невеличкого села під Харковом бабуся Шура та дід Шура зберігали кукурудзу)
оморячувалися (пили з плафона воду з Азову разом із хлопцями, які колись вийшли з Криму)
начитували сюжети в автівці, під ковдрами, в шафах готелів (це незручно! Але у відрядженнях іншого вибору немає).
встигли попрацювати у Білорусі, поки ще це було можливо без ризику опинитися за ґратами (тепер жалкуємо, що не було часу скуштувати тамтешніх дерунів)