Віолетта Товкес

Я з дитинства дуже люблю людей, особливо старшого віку. З ними мені було завжди цікаво. Коли йшла зі школи, мама не розуміла, чому мої однокласники вже вдома, а мене нема. Я поки з усіма бабусями, які траплялися по дорозі, не переговорила — додому не йшла.

Ця допитливість і пристрасть до "поговорити" напевне і визначила мою професію. Хоча навчатися я вступила на аудитора. Вже на 2 курсі зрозуміла: робота з цифрами, звітами та папірцями — це геть не моє. Та все ж закінчила навчання і стала магістром з аудиту.

Утім на 2 курсі мені трапився випадок, коли мене запросили працювати ведучою на радіо. Так доля почала мене потроху готувати до моєї справжньої професії.

Після радіо мене запросили працювати ведучою на місцевий телеканал в Умані. Згодом мені там стало затісно і чітко прийшло усвідомлення: розвиток карʼєри можливий лише у столиці. Тому 20 листопада 2013 року я переїхала в Київ на навчання з журналістики. А вже 30 листопада — побиття студентів та початок Революції гідності. У вирі тих подій і розпочалося моє журналістське життя у столиці.

Знайомство з машиною всеукраїнського телеканалу, пряма трансляції в мороз, коли мікрофон примерзає до рук (а в шапці та рукавицях не можна), і в люту спеку, коли макіяж пливе, а в кадрі ж треба бути красивою.

Пошук героїв для сюжетів, відрядження у різні міста, села, країни. Кожен день ти ніби проживаєш якусь повість чи роман: з новими локаціями та дійовими особами. Я дуже любила свою роботу, працювала інколи по 16 годин. Вдома тільки спала, бо телеканал і був моїм домом.

Згодом — робота у Верховній Раді та Кабінеті міністрів. Незручні запитання парламентарям і урядовцям, розбір законопроєктів та їхнього впливу на життя моїх співгромадян і розуміння: журналістика — це дійсно четверта гілка влади.

Я обожнювала свою професію ще й тому, що вранці ти пишеш сюжет: як бізнес виживає в ковід, або як хлібороби виживають з такими цінами на пальне та добрива, а ввечері їдеш на зустріч з президентом. І всі ці проблемні питання можеш напряму передати очільнику держави.

Сьогодні ти спілкуєшся з комунальниками, шахтарями, вчителями, а завтра зустрічаєшся з Борисом Джонсоном, Ольгою Сумською чи Ніною Матвієнко. Дуже закарбувалось в памʼяті, як знімала сюжет про відомого кардіохірурга Бориса Тодурова. Коли стоїш в операційній і в прямому сенсі цього слова бачиш як бʼється людське серце, як ця талановита людина рятує чиєсь життя. І цей наркотик "телебачення" вже ніколи тебе не відпустить.

Згодом з кореспондентки я стаю ведучою новин та прямих life ефірів. Це зовсім інший спектр емоцій. Вже тобі в ефір вмикаються твої колеги журналісти, уже ти одразу в прямому ефірі ставиш незручні запитання можновладцям.

Глядач бачить в кадрі лише тебе, утім за твоєю спиною десятки людей твоєї команди: оператори, редактори, випускові, гостьові. І це не просто красива картинка і "голова, що говорить". Ця робота — це щоденна обробка сотень мегабайт інформації, аналіз аналітичних даних, написання та редагування підводок для випусків новин, підготовка та обговорення з редакторами на літучках тем для life ефірів. А ще (дівчата мене зрозуміють) — професійний грим та підбір образів зі стилістами, референс в якому образі ти постанеш перед глядачем.

Ще одним витком в моїй карʼєрі був запуск авторської програми, де в кінці тижня лише за одну годину журналісти з різних куточків нашої країни розповідали чим жив їхній регіон ці 7 днів. Я з регіональними журналістами планували знімання на тиждень, підбирали теми, що було б цікаво побачити нашому глядачеві. Вичитувала всі ці матеріали, сюжети та планувала верстку - що за чим має вийти в ефір. І це ще одна, зовсім інша сфера відповідальності та досвід керувати великою командою людей.

І моя щира любов — це інтервʼю.

Жанр, в якому ти можеш абсолютно перевернути сприйняття глядачем тієї чи іншої особистості, розкрити людину зовсім з іншого боку, раніше нікому не відомого. Багато моїх гостей казали: "Віолетто, як це тобі вдається, я нікому і ніколи це не розповідав/розповідала". І то найвища похвала та оцінка твоєї професійної діяльності.

Увесь цей шлях, десь надзвичайно цікавий, десь виснажливий, утім, я переконана, — підготовка мене до чогось ще масштабнішого. Тож до зустрічі, мій дорогий телеглядач, як сказала мені колись одна дівчинка — з тьотею з телевізора. Міцно обіймаю кожного, хто прочитав мою історію та познайомився зі мною.