Зазвичай діти обожнюють тварин і залюбки тягнуться до пухнастиків, хоч і не завжди розуміють, як саме треба взаємодіяти. Через це котів та собак часто на початку тягають за хвости або занадто міцно обіймають.
Та одна справа, коли йдеться про перше знайомство і нерозраховані сили. Зовсім інша, коли дитина просто не емпатує тваринам і навмисно завдає болю. Це може свідчити про недостатні зусилля батьків, а інколи є сигналом до чогось більшого, ніж просто виховна робота.
Дитина, що проявляє агресію до тварин, не завжди робить лише тому, що погана. Абсолютно точно не варто поспішати з висновками. Краще розібратися в причинах і допомогти налагодити зв’язок з чотирилапими.
vikna.tv розпитали у психологині та психотерапевтки ГО Центр психологічної допомоги Конфіденс Аліни Смирнової, чому виникає дитяча жорстокість до тварин та що робити.
Якою буває дитяча агресія до тварин та у чому проявляється
Агресія до тварин — це не завжди відкритий фізичний вплив. Вона може бути помітною неозброєним оком, а може проявлятись зовсім по-іншому.
Наприклад, словесна агресія: “Я тебе викину!”, “Іди геть, дурна кішко!”, “Здохнеш — і нову купимо”. Дитина може не замислюватись, що тварина теж реагує на інтонацію, звук або загрозу.
— Іноді це ігрові дії з елементами знущання: тягне за хвіст, за вуха, перевіряє, як кішка приземлиться, закриває в коробці, імітує падіння, — пояснює фахівчиня.
Ігнорування потреб тварини — теж своєрідна жорстокість. Не годувати, заливати їжу водою заради “експерименту”, надягати тісний одяг та іншим чином “жартувати”.
Маніпуляції відбуваються через відчуття влади. Дитина думає, що вона головніша, що їй дозволено все, бо тварина слабша і не відповість.
Такі дії часто починаються як гра або копіювання дорослих чи медіа. Але вони можуть поступово притупити емпатію, перетворити живу істоту на об’єкт для розваги.
— І тут важливо не лише зупинити поведінку, а й поговорити: чому дитина так робить? Що відчуває тварина? Що можна зробити по-іншому?
Чому діти жорстоко поводяться з тваринами та як на це впливають батьки
За словами експертки, значною мірою саме батьки відповідають за світогляд дітей. Бо саме в родині дитина отримує перші уявлення про ставлення до живого, слабшого та залежного.
— Якщо батьки демонструють турботу, повагу, дбайливість до тварин — дитина наслідує це. Але впливає не лише поведінка, а й батьківські послання, які звучать щодня.
“Не чіпай — ще бліх натягаєш”, “Тварини — це просто звірі, вони нічого не відчувають”, або навпаки: “Бережи життя — це жива істота”. Ці фрази формують внутрішній світогляд дитини навіть глибше за вчинки.
Якщо батьки жорстоко ставляться до дитини, вона може карати за це слабших за себе створінь. Адже виплеснути негатив на дорослих їй фізично важко, але беззахисна тварина не зможе протестувати.
— І тут знову важливу роль відіграють не лише дії, а й послання: “Сам винен, що тебе покарали”, “Не ний — не вмерла ж”, “Ти сам дратуєш”. Усе це вчить дитину приглушувати власні почуття, шукати вихід назовні.
А тварина — це той, хто не відповість. І якщо дитина бачить, що агресія — це нормальний спосіб справлятись з емоціями, вона просто повторює цей сценарій. Ми, як дорослі, маємо показати, що злість можна проживати інакше.
Як страх перед тваринами стає спусковим гачком для агресії
Для появи агресії до тварин мають значення й інші чинники. Наприклад, негативний досвід спілкування з твариною, коли подряпав кіт або покусала собака. Іноді це теж вагома причина, чому дитина ображає тварин.
— Страх — це природна захисна реакція, але іноді він може перерости в агресію. Дитина боїться знову бути беззахисною і намагається випередити небезпеку. Нападу першим і мені не буде страшно.
Це механізм, який добре працює в дикій природі, але в нашому середовищі він шкодить і дитині, і тварині, — наголошує психологиня.
Щоб допомогти дитині подолати цей страх, не варто знецінювати її досвід. Не потрібно казати фрази на кшталт: “Та нічого страшного, це просто песик”.
— Навпаки — визнайте її почуття: “Я бачу, ти дуже злякалась. І це було неприємно”. “”Це нормально — боятись після такого досвіду. Мені теж було б страшно. Але розберімось, чому це сталося. Що зробив собака? А ти? Що ми могли не помітити?”
Такий підхід допомагає дитині перевести досвід із травми у її розуміння. Можна разом почитати книжки про мову тіла тварин, подивитись добрі документальні фільми, поспостерігати за собаками з безпечної відстані.
— Коли дитина бачить, що не всі тварини небезпечні, і що вона має інструменти для взаємодії, з’являється довіра до світу і зникає потреба в агресії.
Якщо не батьки або страх, то хто? Які ще фактори провокують агресію до тварин
Аліна Смирнова зазначає, що вплив батьків визначальний, але не єдиний. У сучасному світі дитина постійно перебуває під інформаційним тиском: мультфільми, відеоігри, соцмережі, блогери, контент з агресивною поведінкою. Усе це часто стає джерелом перекрученого уявлення про взаємодію з іншими — зокрема й з тваринами.
— Особливо це стосується відео, де агресія виглядає безкарною або навіть веселою. У мультфільмах персонажі після удару, падіння чи вибуху встають і йдуть далі — ніхто не страждає по-справжньому. Тварини там часто є карикатурними істотами без емоцій і болю. Внаслідок цього у дитини формується ілюзія, що це просто гра.
Соцмережі теж стають джерелом небезпечних моделей. Наприклад, відео, де діти лякають або “жартома” кривдять тварин збирають лайки, а паралельно з цим закладають ідею: агресія — це норма, це смішно, це дає увагу.
Також важливий вплив однолітків. Якщо в найближчому середовищі дитина бачить зневажливе ставлення до тварин, вона може повторювати це з бажання “бути своїм”, не усвідомлюючи наслідків.
— Іноді жорстокість дитини до тварин — результат нерозуміння, що її дії мають реальні наслідки для живої істоти. Усе тому, що контент, який вона споживає, знецінює біль, стирає межу між вигадкою і реальністю.
Тому завдання дорослих — пояснювати, “перекладати” з вигаданого на реальне. Це й буде момент, коли народжується емпатія.
Що робити, якщо дитина ображає або б’є тварин
Тут варто особливо стежити за змістом і тоном послань та уникати певних слів, каже психологиня.
Фрази на кшталт: “Ти що, звір?”, “Який жах, що з тебе виросте?” не виховують емпатію, а лише викликають сором і спротив.
— Краще звертатися до дитини з довірою: “Я знаю, ти не хотів зробити боляче”, “Ти ж добрий — ти точно зрозумієш, що ця тваринка теж відчуває страх і біль”. Послання, які підтримують гідність, працюють значно краще, ніж покарання або присоромлення, — переконує Аліна Смирнова.
А своїми порадами, як привчати емпатію до тварин, поділилася й організація із захисту тварин UAnimals. Там наголошують, що є низка важливих дій, які треба виконувати разом з дітьми.
- Показуй дитині власний приклад
Дорослі — найголовніший приклад гуманного поводження з тваринами. Показуй любов і турботу про домашню тварину, а також про інших.
- Навчай та пояснюй
Розповідай дитині про етичне поводження з тваринами. Також варто пояснити, що тварини мають почуття, а ставлення до них має бути милосердним.
- Говори з дитиною про повагу
Навчай дитину поважати тварин та їхні потреби. Поясни, що кожна жива істота має право на безпеку та гідне поводження.
- Пропонуй дитині допомагати з тваринами
Якщо вдома є тварина, давай дитині завдання, пов’язане із доглядом, яке вона може виконувати. Це, наприклад, годування, прибирання за ними, вигулювання собак. Це розвиватиме відповідальність та співчуття.
- Відвідуйте притулки
Відвідування закладів для безпритульних тварин допоможе розширити їхні знання та зрозуміти необхідність гуманного ставлення до тварин.
- Читай книги та переглядай фільми
Читайте разом книги про тварин, де автори акцентують на важливості людяного поводження. Дивіться мультики та документальні фільми про тварин, що розказують про їхні умови й те, як діяти гуманно.
А ще ми зібрали важливі речі, які варто знати, перш ніж взяти тваринку додому. Дізнавайся детальніше перед тим, як стати пет-перентом.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.