Донька першою передчула лихо: історія родини, що береже пам’ять про свого полеглого героя

Це історія про любов, втрату і силу продовжувати жити попри невимовний біль. 

Ілля, який віддав своє життя за Україну, залишив після себе не лише спогади про героїзм, а й сім’ю, яка тепер живе з гордістю за нього. 

Його дружина Анна розповідає про шлях їхньої родини: від перших хвилин повномасштабної війни, через важкі випробування, до боротьби за пам’ять про чоловіка, що став прикладом відданості для кожного українця.

Це розповідь про те, як залишатися сильним заради майбутнього, навіть коли здається, що втрачено все.

Військовий шлях Іллі

Ілля все своє свідоме життя присвятив службі Україні. 

У 2014 році, під час початку російської агресії, він пішов на строкову службу, але вже незабаром долучився до лав ЗСУ, як доброволець.

Понад рік він провів у зоні АТО, де захищав Донеччину. 

У 2015 році, після демобілізації, повернувся до цивільного життя. Невдовзі вступив до університету.

У 2016 році Ілля познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анною, а через два роки вони створили родину. 

2020 року народилася їхня донька Поліна.

Під час повномасштабного вторгнення у 2022 році Ілля без вагань повернувся до служби. Він обороняв Київщину, брав участь у звільненні Чернігівщини та Сумщини, виконував надзвичайно складні бойові завдання. 

Його побратими згадують, як він підбивав ворожі гелікоптери, захищав позиції в умовах інтенсивного обстрілу й був прикладом мужності для всіх, хто з ним служив.

Читати на тему

Міжнародний День волонтера 2024: коли відзначають свято та що про нього відомо

Читай, коли відзначають міжнародний День волонтера 2023 та що означає свято.

Вибір між страхом і дією

Ранок 24 лютого 2022 року назавжди закарбувався в пам’яті Анни. Її родина прокинулася від вибухів. 

Спершу я подумала, що це грім, але чоловік спокійно сказав: “Ні, це не грім”, — згадує вона.

Ілля взяв під контроль ситуацію, допоміг зібрати речі та евакуювати сім’ю до безпечнішого місця неподалік Білої Церкви. 

Сам він залишився захищати рідну землю. Анна благала його поїхати разом із ними, але Ілля не міг залишити побратимів і свій обов’язок.

У перший місяць служби Ілля зіштовхнувся з браком забезпечення. Він часто виходив на завдання без належного екіпірування. 

Я запитала його, де бронежилет і каска, а він відповів, що каска є, але знята для фото. Згодом зізнався, що їх тоді просто не було, — розповідає Анна. 

Саме тоді вона вирішила почати допомагати його підрозділу.

Волонтерство як порятунок для душі

Анна почала активно допомагати роті чоловіка. 

Вона забезпечувала військових усім необхідним: від гігієнічних засобів і їжі до обладнання, такого як тепловізори та дрони. 

Я зрозуміла, що допомагаючи іншим, я роблю щось і для себе. Це було моїм способом впоратися з болем і тривогою, — ділиться вона.

Між батьком та донькою був невидимий, але непорушний зв’язок

Анна розповідає, що зв’язок між Іллею та донькою Поліною був особливим. 

Вони розуміли одне одного без слів, навіть на відстані. Поліна завжди відчувала, коли з батьком щось не так. 

Вони були найкращими друзями й навіть мали свій таємний код для спілкування, — згадує Анна.

6 квітня 2024 року Поліна прокинулася на світанку з тривожними словами:

Мама, щось із татом. 

Наступного дня стало відомо, що Ілля не повернувся з бойового завдання. 

Його побратими розповіли, що через інтенсивний обстріл не змогли евакуювати його з поля бою, а під час відступу він ще мав пульс. 

Певний час офіційний статус Іллі був — зниклий безвісти, та родина відчувала, що його вже немає серед живих. Станом на січень 2025-го, вже офіційно, Іллю Осадченко визнали загиблим. 

Допомога Фонду Діти Героїв

Після втрати чоловіка Анна звернулася до благодійного фонду Діти Героїв, де отримала підтримку для себе та доньки. 

Психологи допомогли Поліні справлятися з емоціями. 

Спершу я просто сказала доньці, що тато не з нами, але він у безпеці. Згодом почала пояснювати, що він загинув, але завжди буде в наших серцях, — розповідає Анна.

Фонд також допоміг Анні знайти сили жити далі, приділяти увагу собі та не залишатися наодинці зі своїм горем.

Ілля хотів би, аби я жила далі

Анна усвідомила, що її нова місія — жити за себе й за чоловіка, даруючи доньці подвійну любов. 

Щоб виховати Поліну щасливою, я маю дбати про себе. Це не розкіш, а життєва необхідність, — каже вона.

Вона бореться за те, щоб Ілля отримав звання Героя України посмертно. 

Я хочу, щоб Поліна виросла з гордістю за свого тата і розумінням, що він пожертвував життям заради нашої країни, — підсумовує Анна.

Ця історія — не лише про втрату. Це історія про незламність, любов і силу продовжувати жити попри всі випробування. Ілля назавжди залишиться в пам’яті родини та країни як символ мужності й жертовності.

Дізнайся історію ще однієї незламної мами та її доньки Поліни, які, попри втрату, знаходять сили жити з вірою в майбутнє.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.