Українські населені пункти потребують відновлення. Відбудовувати треба багато і приватних будинків, і багатоповерхівок, і навчальні заклади, і об’єкти інфраструктури.
В Україні тисячі волонтерів об’єднуються та допомагають людям відновлювати своє житло. Один із таких рухів — добровольчий будівельний батальйон (Добробат). До нього долучаються не лише українці, а й люди з-за кордону.
Іноземці з США, Австралії та навіть Гвінеї розповіли для УП.Життя свої історії про, як та чому допомагають Україні.
Хоч живу у США, але я — українка
Катерина Павлевич проживає зі своїм чоловіком у Нью-Йорку. Жінка родом з Кам’янця-Подільського на Хмельниччині. Вивчала міжнародні комунікації в Інституті міжнародних відносин, під час навчання познайомилася з майбутнім чоловіком Адамом.
У США продовжувала співпрацювати з українськими IT-компаніями та стартапами у сфері піару та міжнародних комунікацій. Восени 2021 року отримала пропозицію вести національний проект — український павільйон на Венеційському бієнале. Найбільша у світі виставка сучасного мистецтва. Через це вона приїжджала в Україну незадовго до повномасштабної війни.
Катерина відвідувала Україну у січні 2022 року. Згадує, що вже тоді відчувалася якась напружена атмосфера в повітрі, чоловік пропонував їй взяти з собою більше готівки, щоб було чим платити в екстреній ситуації. Але Катерина в це не вірила. Потім повернулася у США, де у лютому 2022 року дізналася про повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Жінка почала телефонувати рідним та друзям, дехто підтвердив її слова, а для декого це стало шоком, і вони самі перевіряли новини. Також Катерина попередила про повномасштабну війну в Україні свою подругу, яка мала у цей день рейс до України. Та їй не повірила і поїхала в аеропорт, де повідомили, що всі рейси в Україні скасовані через війну.
Наступного дня у Нью-Йорку влаштовували акції на підтримку Україні. Катерина долучилася до волонтерської організації PR-армія, де фахівці-комунікаційники намагалися допомогти іноземним ЗМІ розповісти правду про війну в Україні. Але крім цього, жінка мала займатися національним проектом у Венеції. Зізнається, це важко були робити, коли постійно були трагічні новини з Азовсталі та інших регіонів України.
Коли ти за кордоном, тобі здається все ще гірше, ніж коли ти безпосередньо на місці подій, — розповідає жінка.
Тому вона з чоловіком вирішала поїхати в Україну. Їй було замало виключно “інтелектуального” волонтерства, хотілося допомагати фізично. Так вона натрапила в інтернеті на Добробат та приєдналася до цього руху.
Тоді у селі Ягідному Чернігівської області потребували волонтерів для розбирання завалів та ремонту покрівлі на тривалі терміни. Тому Катерина вирушила туди.
— Дорога до Ягідного справила тяжке враження: адже саме по ній російські окупанти намагалися зайти у Київ, нищачи усе на своєму шляху, це сприймалося навіть більш важко, ніж розстріляна Житомирська траса, — згадує волонтерка.
Новеньким по приїзду сказали прибирати сміття та завали, але Катерині було цього замало. Згодом вона домоглася того, щоб знімати шифер на даху.
Катерина навчилася працювати ломиком, видирати старі цвяхи, знімати покрівлю. На даху спочатку було трохи страшно, тому вона не підходила до краю даху.
Тиждень у Добробаті був найкращим часом, поки я була в Україні. Коли працюєш фізично, то фокусуєшся на тому, що можеш зробити, перебуваєш серед інших людей. Усі вмотивовані й дуже різні, — ділиться волонтерка.
Під час волонтерства Катерина познайомилася з місцевими жителями й дізналася історію хлопчика, якого поранили під час окупації й доставили в Білорусь на лікування.
— Тоді я не розуміла, що історія хлопчика — це частина систематичного злочину депортацій і викрадень дітей, — говорить вона.
Коли почала вивчати це питання, зрозуміла, що доля хлопчика могла скластися набагато гірше. Жінка переконана, що такі справи мають обов’язково потрапити до Гааги.
Вже і не знаю, де моя Батьківщина
Ісса Садіо Діалло родом з Гвінеї. Він приїхав в Україну на навчання ще за часів СРСР. Вивчився на інженера-механіка літаків та двигунів. Чоловік одружився з українкою та має двох уже дорослих доньок. Зараз йому 60 років, він ще до повномасштабної війни брав участь у громадській діяльності, займався налагодженням культурного діалогу задля ознайомлення українців з африканською культурою і навпаки.
Зараз він приватний підприємець та киянин. Жартує, що вже не знає, де його Батьківщина. Чоловік зізнається, що не вірив, що може розпочатися повномасштабна війна та був у шоку, коли вранці 24 лютого 2022 року прокинувся від вибухів.
— Усі ми відчули шок, оскільки не дуже вірили чуткам, що Росія може напасти на Україну, допоки самі не прокинулися від вибухів 24 лютого 2022 року. Я приїхав сюди ще за СРСР, тому пам’ятав ще часи, коли війна між сусідніми країнами видавалася абсолютно неможливою.
На жаль, я помилявся і тепер так не вважаю. Я переконаний: те, що зараз відбувається, є великою помилкою, — говорить він.
Пізніше чоловік приєднався до Добробату та долучався до виїздів на різні об’єкти, також залучав друзів та знайомих.
Разом з Добробатом волонтер побував у багатьох містах та селищах Київської області, що постраждали від російських атак навесні 2022 року. Їх було так багато, що чоловік навіть не пригадує назв усіх. Каже, що спрацьовує також додаткова мотивація — це робота в чудовій команді людей.
Ісса Садіо впевнений, що охочих волонтерити й приєднуватися до подібних організацій багато, але проблемою є брак ресурсів, іноді порозуміння з місцевими громадами. На його думку, у волонтерський рух слід залучати якомога більше бізнес-структур, які можуть швидко відреагувати на різні потреби, наприклад, забезпечити транспортом, устаткуванням або матеріалами для ремонту тощо.
Не зустрів жодного, хто нарікав би чи бідкався
Манфред Хін приїхав до Австралії з Німеччини ще в 1983 році, тоді йому було 26 років. В Австралії чоловік відкрив власний будівельний бізнес, який досі працює.
Манфред допомагав людям у всьому світі у зонах стихійних лиха, також на урядовому рівні був координатором з ліквідації наслідків катастроф в Австралії.
Причина, чому я приїхав до України, дуже проста: я не міг залишатися осторонь, коли навіть далеко від мене, на іншому континенті йде страшна війна, де гинуть люди та знищуються житлові будинки, — розповідає чоловік.
Манфред почав співпрацювати з Добробатом ще з 2022 року. Спершу це були гуманітарні проекти, які реалізовувалися дистанційно, потім він долучився до відбудови особисто. Навесні 2023 року приїхав в Україну.
— За пів року наша маленька команда — а ми переважно працювали удвох з колегою — взяли участь у відновленні понад 50 будинків. Це не так багато, але для двох людей, які працювали в режимі нонстоп по 6-7 днів на тиждень, не так і мало, — міркує волонтер.
Мешканці будинків, які відновлював Манфред, ділилися з ним своєю історією. Його здивувала неймовірна стійкість українців.
— Я не побачив нікого, хто б нарікав на щось або бідкався. Тут, в Україні, я не зустрів жодної такої людини. Наприклад, одна жінка, яка втратила свого чоловіка на передовій у вівторок, в суботу вже допомагала місцевим жителям, розбирала завали та допомагала іншим людям, — згадує він.
Манфред хоче поділитися передовим будівельним досвідом, але поки що не може реалізувати свої плани. Він давно вже хоче доправити до України розроблене в Австралії обладнання для виробництва цеглин з будівельних відходів. Такий маленький завод, який вміщується у два стандартних контейнери, може переробляти до 80% будівельного сміття. Такі заводи можуть виробляти 8000 цеглин на день.
— Ми перевірили багато разів це обладнання — все працює чудово. Проте шукаємо партнера в Україні, хто б побачив потенціал у технології та допоміг нам доправити розробку в Україну, — говорить будівельник.
Манфред вважає, що для відновлення України потрібні кошти. Тому треба привертати увагу до відбудови. Реконструкція одного лише приватного будинку потребує не менше $3-5 тис. А для відновлення більших споруд, комунальної інфраструктури, каналізації, електромережі тощо потрібні великі кошти та якісна проектна документація. Манфред планує повернутися в Україну у наступному році та продовжувати допомагати.
Іноземці постійно допомагають Україні й вже не вперше долучаються до відбудови. Раніше ми розповідали, як люди з-за кордону їдуть в Україну, щоб допомогти.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!