Кадиров відвідував полонених, серед них — мій Ярослав: історія військового, якого тримають у Чечні

На фото, яке розлетілося соцмережами, жінка впізнала знайомий погляд. На ньому був худий та виснажений чоловік Ярослав Партечин, який кілька тижнів тому зник безвісти на фронті. Тоді ще ніхто не знав, що він, 36-річний військовий з Івано-Франківщини, перебуває в чеченській колонії.

Сім’я вже готувалася до найгіршого, коли випадково натрапила на відео, опубліковане росіянами. Так вони дізналися: Ярослав живий. І хоча в неволі. Його історією поділилася Точка Сходу.

З фронту — в невідомість

У червні 2024 року Ярослав вдруге вирушив на бойове завдання поблизу Покровська. На зв’язок не вийшов, і невдовзі родина отримала повідомлення: зник безвісти.

Його дружина Тетяна згадує ті жахливі дні з розпачем.

Мені було так зле, що я до останнього не могла усвідомити, що відбувається.

Але вже за кілька днів з’явилась надія: фото з полону, потім — відеоінтерв’ю. Ярослав спілкувався з російськими журналістами спокійно, стримано. Його впізнали — і почали боротися за повернення.

Шлях бійця був сповнений труднощів

Сім’я Ярослава з перших днів повномасштабної війни жила в напрузі. Коли прийшла повістка, чоловік не вагався. Після двох років навчань він вирушив на фронт. Перше бойове хрещення — 1 червня 2024 року.

Вже тоді військовий отримав контузії, про які мовчав, аби не тривожити рідних.

— Йому було дуже важко, він не міг спати. Але завжди намагався бути сильним.

Проте вже 12 червня він вийшов на позиції востаннє.

Читати на тему

Передавали українські вірші через трубу у туалеті: азовець Валерій Горішній про пережите у полоні

— Напевно, 60-70% це були знущання заради знущань. Це приносить їм задоволення. І ці люди мають сімʼї, дітей. Я чув, як ніжно вони говорили до своїх дружин, а ще кілька хвилин тому — били тебе струмом по геніталіях, — розповідь бійця Азову про полон.

Життя в полоні

Згодом з’явилося ще одне відео — цього разу з чеченської колонії. У кадрі — Рамзан Кадиров відвідує українських полонених. Серед них — Ярослав. Виснажений, але живий.

У січні він зміг коротко поговорити з родиною телефоном. Розмова була офіційною, сухою — усе прослуховувалося.

Я зібрала все своє самовладдя, щоб не плакати.

Двоє дітей — і надія, яка не вмирає

У Ярослава двоє синів. Старшому Артему 16, молодшому Євгену — 9. Саме Євген особливо важко пережив зникнення батька. Довелось давати дитині заспокійливі.

Не всі люди розуміють, що іноді можна підтримати словами, а іноді треба промовчати…

Завжди був веселим і смачно готував

Ярослав — не просто боєць. Удома його знають як людину з блискучим почуттям гумору, доброго господаря, який любить куховарити.

Він міг здивувати круасанами, які сам спік. Або приготувати щось цікаве просто так. З ним було цікаво навіть просто мовчати.

Усміхаючись промовила Тетяна.

— Я вірю, що коханий повернеться додому.

Полон у Чечні: мовчазна трагедія

Про полонених, які перебувають у Чечні, довгий час не було нічого відомо. Та активність родин, акції, зустрічі з Координаційним штабом змінили ситуацію на краще. Кількох осіб вже вдалось повернути. І кожне повернення дає родинам, як і Тетяні з дітьми, ще одну причину не опускати рук.

Головне фото: Точка Сходу

Раніше ми розповідали про ще одну історію полону, який триває 35 місяців.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.