У Києві — Буданов із котом серед ромашок. У Дніпрі — мурал для переселенців із Маріуполя. На вітринах KFC — символи міста. А ще — мотанки, Таро, архетипи української сили. Все це — роботи сестер Мішель і Ніколь Фельдман, які перетворюють простір на емоційну розмову. Їхнє мистецтво — це не втеча, а навпаки: включення. У реальність, у біль, у боротьбу. Історію незламності сестер розповіло видання Місто та річка. Не малюють для краси Вони виросли у Дніпрі, у родині, де свобода не була темою для обговорення — вона була нормою. Батько — колишній політв’язень та винахідник модульних будинків. Мати з дитинства вчила: між свободою й безпекою — вибір завжди очевидний. Ще у дев’ятирічному віці дівчата створили власну комп’ютерну гру. А вже до повноліття самостійно переїхали до Києва. Не в пошуках слави — у пошуках свого голосу. Дніпро: місто болю і тиші Про рідне місто вони говорять із ніжністю, але й критично. Визнають архітектурну силу Дніпра, але бачать у ньому нестачу простору для мистецтва. Фото: міста та річка Саме в Дніпрі вони створили мурал на гуртожитку для маріупольців. Реакція була неочікувано теплою: замість закидів про вандалізм — вдячність. Мотанки на стінах і Таро в руках Мішель і Ніколь працюють не лише з вуличним мистецтвом. Вони створюють авторські колоди Таро, у яких зображені українські архетипи: княгиня Ольга, архангел Михаїл, Сковорода. — Архетип — це розмова з підсвідомістю. Малюючи його, ми проживаємо травми, говоримо із собою, країною, світом, — пояснює Мішель. Також художниці малюють мотанки просто на стінах міст — як жест захисту. Для них це не декор, а оберіг. Тбілісі, Грузія — і паралелі з Україною У 2024 році сестри поїхали до Тбілісі — не на відпочинок, а на протест. Там вони створили серію стріт-арт робіт на підтримку грузинської незалежності. Фото: Місто та Річка У Тбілісі сестри побачили приклад, як місто може підтримати творчих людей. Колишня фабрика стала вільною платформою — мрією для українських митців. Мистецтво під час війни — це теж зброя Їхні мурали — відповідь на російську пропаганду. Вони переконані: не можна мовчати, коли світ втомився слухати. — Російська пропаганда — гучна, системна, технічна. А ми відповідаємо символами, муралами, сенсами — розповіли художниці. Мішель і Ніколь не будують планів на потім. Вони вірять у зараз. Працюють щодня, бо не знають, чи буде завтра. І кожен їхній малюнок — це не просто робота, а слід у міському ДНК. Майбутнє — не про мрію. Це про дію! Творити треба — сьогодні, — підсумовують художниці. Раніше ми розповідали, як росіяни привласнювали собі українських художників. Та що чекає на майбутнє нашого мистецтва. Головне фото: Місто і річка Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно! Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter