За час повномасштабного вторгнення, за приблизними оцінками, від 1 тис. до 2,5 тис. людей в Україні втратили зір або отримали порушення зору. Зазвичай це військові, які зазнали мінно-вибухових травм та політравм. Тож реабілітація військових з проблемами зору актуальна та потрібна, але цей процес має багато підводних каменів.
Очільник благодійного фонду Побачимо перемогу Владислав Єщенко та виконавча директорка громадської спілки Сучасний погляд Олеся Перепеченко розповіли для видання The Village, чому військові з втратою зору часто не користуються білою тростиною, чому вони не завжди потребують шрифту Брайля, а також про додатки для незрячих та реабілітацію.
Реабілітація військових з втратою зору: в чому її особливості
Олеся Перепеченко розповідає, що фізична, психологічна та соціальна реабілітація завжди починається після медичної.
Існує первинна та вторинна реабілітація учасників бойових дій. Первинна включає індивідуальні заняття, а вторинна — це групова реабілітація у роботі з командою. І обидві ці стадії дуже важливі для процесу адаптації.
Найперше, що слід зробити — упевнитися, що військовий готовий до реабілітації. Якщо людина не відчуває бажання, то чим більше розмов про реабілітацію, тим більше дратування, каже Олена.
Щоб людина змогла зважитися на цей крок, з нею спочатку проводять різні бесіди, де пояснюють особливості реабілітаційного процесу.
Але в жодному разі не можна наполягати на реабілітації, адже це має бути зважене рішення. Військові повинні відчути власний запит на адаптацію до нового стану.
Одного військового я вмовляла приїхати на реабілітацію півроку. Потім він мені дякував, що я його не ламала й дала час адаптуватися, – розповідає Олеся.
Як проходить реабілітація учасників бойових дій з втратою зору
Владислав та Олена пояснюють структуру і роботу реабілітаційного центру для незрячих на прикладі свого табору в партнерстві з громадською спілкою Сучасний погляд.
Зважившись на реабілітацію, військові мають пройти діагностику фізичних та побутових якостей. Фахівці перевіряють, наскільки людина швидка й гнучка, як працюють її м’язи. Адже втрата зору стає причиною зменшення фізичної активності й це впливає на здоров’я.
Також проводиться психологічний скринінг, а ще в людини уточнюють, що їй вдається чи не вдається у побутових питаннях, наприклад, гоління, чищення зубів тощо.
Потім складається індивідуальна програма для кожного військового. Облаштовують й тренажерну залу, адже, за словами Перепеченко, військові часто мають бажання “потягати залізо”. Тренування відбуваються під пильним контролем асистентів, щоб військові не травмувались у процесі занять.
Потім військових з порушенням зору насамперед вчать сприймати приміщення тактильно, щоб зрозуміти, де й що розташовано: квадратна кімната чи прямокутна, у який бік витягнута, скільки там вікон.
Після втрати зору часто збивається крок, тож людям знову треба вчитися ходити прямо. Також тренери вчать розвивати тактильність — відчувати тілом тепло, холод чи протяг.
Орієнтування для незрячих — вкрай важливе, бо коли така людина потрапить на вулицю, вона має розуміти, далеко чи близько від неї автомобілі, у якому напрямку вони їдуть, де дорога, а де тротуар.
А коли військові навчилися орієнтуватися в невеликому просторі, їх виводять на вулицю з тростиною. Наприклад, людина йде до супермаркету — спочатку з помічником, а потім і сама. Щоб розрахуватися, можна запитати в касира, скільки решти він дає.
Крім цього, військові наново вчаться готувати. На спеціальній ергокухні вони наливають або насипають різні продукти на звук або вагу та використовують тактильність у побуті.
Часто військові, окрім втрати зору, не мають кінцівок, тому вони не можуть користуватись шрифтом Брайля. Але Олеся Перепеченко вважає, що обов’язкове вивчення цього шрифту — це стереотип.
Достатньо ввімкнути програму, яка допоможе “прочитати”, що написано на упакуванні. Звісно, за потреби військових із втратою зору вчать користуватися шрифтом Брайля, але скоріше не для того, щоб досконало його вивчити, а для того, щоб відбувся синтез пальці — мозок, — пояснює тренерка.
Робота з родинами військових: чому це важливо
Людина, що втратила зір, ще довго може сприймати себе як каліку. Часто поранені знецінюють себе, але водночас можуть маніпулювати оточенням, граючи на почутті жалю до себе. Тому працювати треба не лише з військовими, але й з їхніми родинами, щоб вони краще розуміли можливості своїх незрячих родичів.
Для цього тренери дають родичам військових завдання із зав’язаними очима: не для того, щоб відчути складність бути незрячим, а для того, щоб навчитися правильно розуміти людину, яка втратила зір.
Важливо вчити дружин та інших членів родини поступово знизити гіперопіку та спілкуватися так, щоби не принизити гідності людини з порушеннями зору.
Як незрячі люди можуть допомагати одне одному
Олеся Перепеченко також втратила зір у зв’язку з хворобою, але щоб показати військовим, наскільки люди з втратою зору можуть адаптуватися, вона не одразу розповідає про цей факт. Зазвичай військові не одразу йдуть на контакт, можуть замикатись у собі та не бажати підтримувати діалог.
Я не одразу кажу їм, що маю втрату зору. А потім ніби ненароком падає моя тростина, і військовий запитує: а це що? А я відповідаю, що це я прийшла до тебе з тростиною. Тоді риторика одразу змінюється.
— Вони дивляться, як ми щось робимо, і кажуть: чим я гірше? Я теж можу так зробити.
Тому спілкування з іншими людьми з втратою зору — дуже важливе і може допомогти краще зрозуміти себе та свій стан.
Додатки для людей з порушеннями зору
З розвитком штучного інтелекту життя для незрячих людей стало набагато легшим. Владислав Єщенко розповідає, що коли у тебе є дві однакові пляшки, а ти хочеш дізнатися, де Сoca-Cola, а де Pepsi, у таких випадках можуть допомогти додатки Voiceover для iOS і Talkback для Android.
Sullivan — ще один додаток, який розпізнає та зачитує текст. Ще одна програма для людей із порушеннями зору називається Be My Eyes. У цій програмі можна знайти волонтера, який знає необхідну мову і допоможе зорієнтуватися на місцевості, якщо навести туди камеру.
Чи потрібні людям з втратою зору собаки-поводирі
Олеся Перепеченко каже, що в Україні не розвинена культура собак-поводирів. В цьому є й прогалини законодавства — із собаками не завжди можна заходити у транспорт чи соціальні установи.
Крім того, під час тренувань собак-поводирів в них приглушують агресію і вони не навчені захищатися від вуличних собак, яких буває багато на вулицях міст та сіл.
Та навіть якщо навчати собак-поводирів, їх не можна сертифікувати в Україні, а лише за кордоном. А за три роки собаки мають проходити повторне навчання. Виховання собаки-поводиря доволі дороге — від 150 000 гривень.
Однак в майбутньому благодійний фонд Побачимо перемогу планує розвивати цей напрям, адже це гарна альтернатива білій тростині.
Чому важливо надавати допомогу військовим із втратою зору
Запит на роботу з людьми із проблемами зору є, важливо лише його підтримувати. Владислав Єщенко каже, що намагається досягнути того, щоб офтальмологи усіх медичних закладів давали пацієнтам контакти для подальшої соціальної й побутової реабілітації.
Якщо цього не робити, є ризик, що люди з втратою зору стануть соціопатами й не зможуть повернутися до нормального життя. Це може призвести навіть до суїциду, — запевняє ветеран.
Владислав радить звертатися до їхнього центру реабілітації або шукати інші, які можуть надати кваліфіковану допомогу у відновленні після втрати зору.
Часто ми ніяковіємо у спілкуванні з військовими з інвалідністю і не знаємо, як правильно казати їм слова вдячності. Читай пояснення військового психолога Андрія Козінчука, що робити в таких випадках.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!