Ветеранка війни Руся Данилкіна на псевдо Сіма відома публічним обговоренням проблем військових з ампутацією. У своїх соцмережах вона долає стигму та показує, що люди з втратою кінцівки можуть жити насиченим та активним життям.
Але прийняттю нової реальності передував депресивний епізод, під час якого Руся звернулася до алкоголю. Про це вона відверто розповіла у програмі Дачний двіж Раміни Есхакзай.
Що Руся зрозуміла для себе та як змогла відмовитися від цієї звички — зібрали найцікавіше.
Руся Данилкіна про проблеми зі спиртним
За словами ветеранки, вона ніколи раніше не говорила про це та не може сказати, що соромилась цього факту. Але додає, що дійсно мала проблеми з алкоголем.
Мені здавалося, що я все контролюю, а в один вечір я зрозуміла, що не контролюю. Коли настає вечір — ти випиваєш. Я побачила кілька прикладів військових, які повністю пішли в алкоголь з головою. І тоді я зрозуміла, що такого життя не хочу.
Це сталося одразу після лікування, коли Руся вже стала на протез. Хоч тоді вона вже почала процес реабілітації, каже, що первинне протезування дуже важке. Місце, куди надягають протез, пріє та натирає, тож до цього непросто звикнути.
— Ти наче готовий жити, і наче на заряді, але наступає вечір, ти знімаєш протез, дивишся на свої ноги й розумієш, що це жах. Вже зараз я можу поставити камеру і показати свої сльози. Тоді це для мене було по-іншому: я що, поставлю телефон і буду плакати?
Дівчина додає, що статус незламної Русі, під яким її знають українці, змушував її триматися і йти далі. Але ввечері вона знов відчувала виснаження.
Я думала: може, байдуже на все це, в принципі, я можу загинути в будь-який момент в Україні, мене можуть убити. Може, я зараз спробую послати все, видохнути й вперше в житті зробити фокус на собі.
Її психологічний стан відновився лише через чотири місяці, проте і тоді вона не відчувала задоволення від речей, що раніше подобалися. Тому Руся вирішила більше не звертати увагу ні на кого та перемикнути увагу на свої потреби.
— Важливо, як я себе почуваю. Мені все одно, хто і що говорить. Цей момент поранення змінив моє життя не в фізичному плані, а в тому, що я вперше почала помічати себе, а не когось іншого.
Людям, які зараз намагаються заглушити депресію алкоголем, Руся нагадує: ніхто не допоможе і не забере алкоголь, окрім них самих.
— Що б людині не казали, скільки підтримки вона б не отримувала, якщо вона не зробить вибір самостійно, що хоче бачити далі у житті, їй ніхто не допоможе.
Про те, як попередила залежність від ліків
Руся також зазначила, що з самого початку вирішила не пити знеболювальні й терпіти біль, адже розуміла, що вони провокують звикання
— Я розуміла, що стаю залежна. Мені настільки боляче, що я вже починаю нервувати без таблеток. Мій брат дуже багато про це читав і ми одразу розуміли, що якщо не взяти ситуацію під контроль, то буде жахлива залежність.
Вона почала працювати з психологом, щоб контролювати свій біль.
— Мені важливо навчитися домовлятися з ногою. Оскільки в мене ампутація, мені дуже легко підняти ногу й обійняти її. Я обіймала її вночі в ліжку.
Я з нею розмовляла. Тобі настільки погано, що ти з нею розмовляєш і кажеш: “Давай, переставай боліти, ми ж з тобою друзі, ми вже прийняли один одного”.
Через чотири дні після поранення з нею вперше сталася панічна атака. Тоді Руся була у палаті на самоті.
— Так жахливо мені не було ніколи. Я боялася залишатися на самоті, мені було супер страшно, бо думки тебе зжирають. Я відрікалася від свого життя, і я повністю усвідомлено казала своїм рідним, що я не хочу жити. Я не бачу сенсу.
Раніше ми ділилися думками Русі щодо того, як не здаватися, попри всі життєві проблеми.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!