Психологи стверджують, що сучасні люди живуть в епоху вразливості. Культура, яка доволі тривалий час заохочувала мовчання щодо особистих проблем, поступається місцем новим трендам на щирість та відвертість.
Однак багато хто стикається з суперечливою тенденцією — просити про допомогу стає набагато важче, ніж раніше. Людям ніяково створювати незручності для інших. До того ж стає страшно отримати відмову.
Прохання про допомогу може загрожувати самооцінці, оскільки можуть означати втрату контролю. Через це багато людей відчувають страх, що їх вважатимуть менш здібними або більш залежними. Psychology Today розповіли, чому так відбувається та як навчитися просити про допомогу.
Чому люди бояться просити про допомогу
Небажання просити про допомогу часто є не стільки страхом, що інші люди жорстокі, скільки занепокоєнням, що вони надто втомлені або перевантажені справами, щоб відгукнутися.
Однак дослідження ризику самогубства підкреслюють, що це небезпечне відчуття: саме переконання у тому, що я буду тягарем стає однією з причин, чому люди перестають звертатися за допомогою.
Щоденний опір цій потребі може погіршити якість життя та поглибити епідемію самотності та соціальної ізоляції. Втім, науковці поспішають повідомити, що наші очікування щодо інших зазвичай хибні, а люди готові допомагати, попри різні чинники.
У серії досліджень, опублікованих у “Journal of Personality and Social Psychology”, люди на цілих 50% недооцінили наскільки ймовірно, що інші виконають пряме прохання про допомогу. Водночас ті, хто можуть допомогти, схильні недооцінювати те, наскільки людям буває незручно про це просити.
Простими словами, люди, які потребують підтримки, не просять її, тоді як ті, хто міг би допомогти, вважають, що їх би попросили, якби була така потреба.
Щоб вирішити цю кризу, варто змінити те, як ми думаємо про прохання про допомогу. У сучасному світі це нерідко вимірюється через призму заборгованості або інших факторів: хто кому винен, хто попросив забагато, а чи буде справедливим цього попросити тощо.
Значна частина нашого життя ґрунтується на транзакціях, а лозунг “я нікому нічого не винен” часто теж відіграє не останню роль. Проте людям дозволено мати потреби та бути не в балансі. А допомога у таких випадках є актом гуманності.
Не менш важливою є взаємність. На практиці це може звучати по-різному, наприклад: “Я сьогодні заберу твою дитину, і я знаю, що колись можу розраховувати на тебе, коли мені це знадобиться”. Це сприяє побудові міцних стосунків та дозволяє підтримувати їх довгостроково.
Варто навчитися просити допомогу за принципом: “Ми просимо про допомогу і допомагаємо іншим, коли можемо”. Саме побудова взаємної культури допомоги може допомогти просити її, не відчуваючи сорому.
На жаль, психіка молодих людей з покоління Z руйнується набагато швидше, ніж їй можна було б допомогти. Фахівці пояснили, чому так відбувається.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!